у тебе, змученого шепотом багряним
крім цих прозорих лісосмуг нема нічого
немає імені, немає й тіні тями,
страху немає, і немає бога...
<
нехай вони_ замучені завзяттям
ховаються в бетонних шпарах щастя,
плач цвинтарний для тебе - сміх прокляття,
слова - як сталь на стертих в кров зап'ястях...
<
колись і десь ти вигулькнеш з провалля
своєї пам'яті, згвалтованої снами
щоб жалити отрутою безжалля
важкого погляду очей байдужих рани...
<
ти був чи ні?_ статист театру фарсу
тече слизький, пекучий грим погорди
в кошлатих хмарах бачиш відблиск марсу
й стаєш відлунням чорного акорду...
