В сонячний день потеплішав захмарений лютий -
Місяць зимовий здає білосніжні права:
Дзвоник синички снігами у тишу закутий,
Радісно піснею щастя тепер ожива!
Це оглядає вже березень сніжне свавілля -
Погляд весняний не сплутати зовсім ні з чим!
Скоро весна розмалює зеленим довкілля,
З теплим Ярилом із неба промінням ясним.
Я пам'ятаю цю мить, хоч і давня ця днина.
Та вже такою вона зостається навік:
Час зупинити змогла, пожовтіла світлина -
Здався паперові руху нестримний потік!
Довго вдивляюся в друзів знайомі обличчя.
Пам'ять з прожитого, ніби скидає вуаль:
Ми там наївні - без гордості та й без величчя,
Поглядом чистим із вірою бачимо даль!
І, ось тепер, вже крізь пройдені давнішні роки,
Що сивиною фарбують, як біла зима
Із фотографії віють душевні потоки,
А вже насправді, когось і живого нема!
Й хочеться дуже в юнацтво туди повернутись -
Ніби пройти крізь пожовклий портал, хоч на мить:
Щоб попередити, щоби рукою торкнутись...
Та від знемоги, лише під грудьми защемить!
Час безупинно крокує по власному колу:
Все, що навкруг - залишається в змінах завжди.
От і буває: в природу цілком захололу,
Лагідний легіт проходить і крізь холоди.
Душевний, щирий, неймовірно гарний вірш, що проникає
в душу, і відлунням згадується своє: юність, молодість... Спасибі, Вам і шкода, що того не повернути.
Чуттєво написали, подібним леготом Ваші рядки й торкнулися моєї душі. Багато чого хотілося б змінити вже минулого, змінити щиро, на краще, зустрітися знову з близькими серцю людьми, однак...
Шарм відповів на коментар Прозектор, 08.10.2023 - 21:57
Дякую за розуміння і відчуття змісту. Всього найкращого!
Гарний,душевний вірш!
Й хочеться дуже в юнацтво туди повернутись -
Ніби пройти крізь пожовклий портал, хоч на мить:
Щоб попередити, щоби рукою торкнутись...
Та від знемоги, лише під грудьми защемить!