ВІЙЯ
Вона пливла́ між хвиль обійм і квіту сміху
Як Ві́йя з потойбіччя й вранішня зоря – моя́
Радість зажурена самотнім щастям й догоря
Сяйвом удаваним для них – світам на втіху.
Вже ніжність не до спіху. Журба в ній зацвіла́
Нектаром післясмаку від любові. Поволо́ка
Серпанком спеленала поле долі. Ду́ше одинока
Врешті збайду́жіла до зла і раю. Знаю – то імла,
А не світання почуттів чи лавр. Пізнала зра́ння
Та хмі́лля тіла тремт, бентегу барв і снігу жар.
Що аж до опіків. Де навіть нерв помер – як дар
Споко́ю у собі на мент. Прощання від кохання.
Павло Гай-Нижник30 жовтня 2023 р.
