Обсипаються білі ябка
з голо-голих старезних віть,
вже по вінця дубова ятка,
аж навшпиньки зіпнувся світ.
Вже по стелю душні комори -
ані дихати, ні пройти.
У покуті гіркої змори
підпирають її світи.
Бо розсиплеться на всі боки,
як не стримати тучі ці.
Впаде місяць на хижі вроки,
зблідне відчаєм на лиці.
І чиясь темнокрила зграя
розіпне цей старезний сад -
що Боги називали Раєм;
той, що люд обернув на Ад...
Гулко гупають білі ябка,
перетнули давно зеніт.
Ледь тримається світу ятка.
Ледь тримається ятки світ.
27.10.23 р.
