(продовження)
Хороша помічниця – гордість для чоловіка. Жінка честнотна – корона для свого чоловіка, а засоромлююча – мов та гниль в його костях (Притчі 12:4).
КВІТКА ТА ЙОГО ЖІНКА...
Квітка більшу частину із своїх 80 творів написав державною в Російській імперії мовою... Такий був час.
Чи встиг би він стільки написати і зробити, якби не його alter ego, друга половинка - “розумна, освічена, але некрасива, вихована згідно з правилами суворої моральності, цілковита пуританка, вдачі твердої й замкнутої”, його дружина Анна Григорівна Вульф ?...
Вона була молодшою чоловіка на 22 роки.
Упродовж 23 років шлюбного життя вона залишалася “хатнім цензором”. Першій їй він читав свої твори, дослухався до порад, зважав на пропозиції. Саме нею введені французські репліки до драматичних творів, насамперед до "Приїзжого із столиці", твору - провіснику Гололіського "Ревізору". ( Про це читайте у попередніх частинах цього нарису).
За турботами повітового очільника дворянства, за клопотами совісного судді Харкова, за справами голови Харківської палати кримінального суду надвірний радник (цивільний класний чин у Російській імперії, що відповідав армійському чину підполковника) Г.Ф.Квітка мало що встигав.
А над рукописами власних творів він працював щовечора, або уночі...
Ось коли була незамінною помічницею дружина! В усіх іпостасях. Вона ж, Анна Григорівна, ретельно стежила за літературними новинками. Виписували Квітки з року в рік такі видання, як газета “Северная пчела”, перший російський багатотиражний журнал “Библиотека для чтения”, впливовий “Сын отечества”, чий тираж сягав 1800 примірників, вчено-літературні “Отечественные записки”, а також “Литературная газета”, “Обзор иностранный”, “Современник”.
Працювала Анна Григорівна ще й класною дамою у Харківськім інституті шляхетних дівчат. Тож, і новітня французька література, про яку родина Квіток дізнавалася із альманаху “Journal gеnеral de la littеrature de France” та легітимістського журналу “La mode” читалася і перекладалася нею..., як нині кажуть - у вільний від роботи час...
Народившись німецькою росіянкою, вона не просто виявляла толерантність до всього українського, а, як зазначив у своїй “Автобіографії” Микола Костомаров, ставилася з великою пошаною та уважністю. Недарма ж Євген Гребінка в листі до Квітки від 13 січня 1839 року називав її “патріоткою”...
Далі буде.
Текст твору і коротку біографічну довідку надсилати із позначкою НА КОНКУРС КВІТКИ на ел-скриньку zeitglas.kaniv@gmail.com