Зоряна нiч… Миттєве дежавю.
Я бачила такi відтінки неба.
Чомусь ще й досi iз криницi п’ю,
Ловлю ще вільних прудких коней степу.
Вiдлуння iз ночей старих пісень,
Химернi образи, розмитi дні й деталi.
Рiднi обличчя вже чужих людей,
А свiт писав чiткий кiносценарiй.
Продуманi стратегії, слова…
Спадав на плечі вже осінній вечір…
Серпанок мiсяця на синім тлi згоряв,
А спогади летiли в безкiнечнiсть.
