Сутінки нічні поглинули кімнату,
Лиш крізь шибку ледве мріє неба сіризна.
Тиша затопила місячну сонату,
Цілковита і така бентежно-мовчазна.
Світ увесь, немов завішений вуаллю, –
Не тремтить серпанок чорний, що встелила ніч,
Кволе світло струменить під ліхтарями,
І таке блаженство після денних потрясінь!
Безгоміння й тиші почуття щасливе
Викликають спокій у збентеженій душі,
А притлумлене небесне світло тихе, –
Неземну свободу від турбот і метушні.
Зупинилася у трепетнім мовчанні,
В захваті дивуюся цим спокоєм нічним,
У короткі миті ночі споглядання
Вражена гармонією неба і землі.
03.08.2017
