Через все гілля, скошене біллю,
Знову прямуєш нестримно в політ.
Знову затятий ти, син свого тата,
Мусиш вставати, та стримуєш світ:
Світ божевілля, руїн та насилля,
Світла нескорених, адже живих.
Через все гілля, скошене біллю,
Сонця проміння прямує й до них.
Сон розпорошимо, біль переможемо,
Сили кохати нам стачить на всіх.
Поки - лише за країну тривожимось,
Поки - за совість та за рідний дім,
Силами мірні, душею ми вірні
Переконанням та перед життям.
Наше кохання - лиш вогник надії,
Що буде жевріти до здобуття.
Але ще не Рай...
Та іще й не Пекло, щоб палити Світ.
Але ще кохай
Та даруй чуття незабутній політ!
А іще - Живи!
Покажи усім недолугість підстав,
Та світи порви!..
Підставляй обличчя під її вуста,
Хоча ще не Рай...
Стихло, та сумно - косить бездумно
Вільнії душі до Раю війна.
Стиглі всі тілом... Кохати б безумно,
Але не всіх нас чекає весна...
Гірка, холодна у своїй безодні,
Вогка, сумна від самотніх очей.
Стихло для когось навіки, в полоні
Темних зірок та вже вічних ночей...
...
А для нас - не Рай...
Та іще й не Пекло, щоб палити Світ.
Але ще кохай
Та даруй чуття незабутній політ!
А іще - Живи!
Покажи усім недолугість підстав
Та світи порви!..
Підставляй обличчя під її вуста,
Хоча ще не Рай...
Хоча ще не Рай...
Зворушливо Жили в раю...не знали,що то він...На жаль до пекла прямує увесь світ. Болить Не знати, чи й настане колись щаслива мить
Не втратьмо віри в краще!
Але ще не Рай...
Зворушливо 
