Жив та був собі вівчар,
Гарний був козак!
Переважно він мовчав
Та курив табак.
Чорний він, як циган був,
Звався він -Іван,
Прізвище в селі здобув-
Син Карачабан.
Був у нього iще пес-
Вірний друг Полкан.
Не чекаючи чудес
Жив Карачабан.
Але якось, навесні-
Звершилося чудо!
З лісу - він почув пісні-
Яких -не забуде.
Він,від голоса того-
Біль відчув пекельний!
І дівчину молоду
Покохав шалено!
Наче п'яний, пішов в ліс.
Пісня ллється-плаче.
Від краси її осліп,
Тільки-но побачив!
Ой, вродливою ж була
Дівчина Марина.
Покохала вівчара-
Рік минув, як днина!
А весілля в них було
У селі Майданів.
Ця сім'я і зачала
Рід Карачабанів!
13.01.2021р. 15-00
