Ходять, бродять потерчата,
Ниють, плачуть, мов живі,
Заглядають в дім, малята,
Ласки хочуть так, як всі.
Злять чужі їх колискові,
Треба власну, лиш свою,
Тарабанять в підвіконня,
Перекрикують грозу.
Труться щічками в долоні,
Тихо-тихо уночі,
Спить ґаздиня, сиві скроні,
Пестять маревом у сні.
Промовляють з сумом: "Мамо ..."
Тягнуть рученьки худі,
Рвана одіж... Тепла мало...
Час, мов присуд - все самі.
Сунуть стежками та полем,
І лягають під поріг,
Їх серця налиті горем,
Хто б лишень їх уберіг.
Безіменні і без долі...
Без любові... Як же ж так?
Ніжки стерті до мозолей,
І болить їх все й весь час.
Як почуєш тихий шепіт,
Не цурайся і прийми,
У обіймах стихне лемент,
Спокій прийде назавжди.
Підіймуться аж у небо,
Крила білі їм дадуть,
Янголята.... Вже не вперше
У любові оживуть....
12.01.2024р.
Крижанівська Галина
Ваша Українська Мавка ♥️