І трохи музики
У одній шановній немузичній навчальній установі поставили у фойє рояль.
Першими про те, що вони помітили існування рояля, заявили ті, хто хотів не грати, а бренькати. Тому скоро на його кришку, залишену опущеною, лягли два аркуші паперу з текстом – написані від імені роялю прохання не бренькати, а грати, і не грати не під час перерв. Недостатньо підготовлені ентузіасти не відчепилися відразу, та їх цікавість зменшилася, хоча не можна сказати, щоб взагалі зникла. Та ті, хто не лише хотів, але й вмів грати, зрозуміли, що інструмент тут – для них,і пішли назустріч його очікуванням.
Звичайно в таких установах рояль може з’явитися в актовому залі, і його не надто часто чути. У цьому ж випадку рояль було надано всім, хто бажав, за умови, що його не ображають і не використовують, щоб заважати заняттям заради пустощів. І коли це покинуло здаватися дивним, перед заняттями й під час перерв розпочалися маленькі концерти. Гостями установи стали знамениті композитори. Шопен, Бетховен, Петро Чайковський і ті, кого ви згадали після «і», - які ніяк не поступаються їм за важливістю й любов’ю слухачів.
Коли підходиш до музичної школи, чути музику, яка лунає з класів – і твори, і вправи. Не завжди учні грають так, що вчителі задоволені. У немузичній школі можна почути фортепіано, якщо готується концерт. У обох випадках це звучання, з якого не обов’язково радіють слухачі, – те, що має бути, завжди або з причин, відомих з календаря. У немузичній вищій школі чути фортепіано часто – це несподіванка, бо за загальним уявленням головне призначення її інше. Тут повз рояль у фойє мають пробігати, поспішаючи кудись у справах, - але до нього підходять і з ним ведуть бесіду. Рояль дивує, навіть якщо вже звикли до того, що він стоїть у фойє і чекає на свого друга. Невідомо, хто саме буде цим другом, який зараз розбудить рояль до його радості, – хоча вже з’явилися ті, хто будить його регулярно. Невідомо, який саме композитор прийде разом з піаністом і наступний нагадає про себе студентам і викладачам.
І саме тоді, коли до рояля, і все частіше, стали підходити місцеві піаністи, стало зрозуміло: це прекрасно. За стінами може бути злива або, навпаки, така, що пригнічує, осіння спека. Попереду може бути нервовий день. У новинах (і не лише в них) може бути горе. А тут – музика. Ти проходиш повз вахту, вітаєшся, може, береш ключ, йдеш до ліфту або до сходів, - а тебе зустрічає піаніст, який грає для себе, але й для всіх нас, хто крізь п’єсу проходить.
Хочеш вірити, що, поки ця музика є, все те, що крім неї – переборне.
А тих, хто недовго побренькає і піде від роялю, тому що у них цікавість зникне, - їх теж можна пускати до нього іноді. Після них підійдуть і інші. Вони затримаються довше і повернуться.
Про музикантів. Можна, мабуть що, визнати, що підходити ось так до роялю – справа ризикована. Ти граєш – отже, відкриваєш свої таємниці. Досі ти була однією з багатьох дівчат на лекції, ти був одним з юнаків у їдальні, а тепер ти – той, хто вчора після третьої пари грав Шопена. І дещо розповів про себе навіть тим, хто не знає твого імені.
Ви мені заперечите, і цілком обґрунтовано, що рояль не має жебрачити – чекати на кого завгодно, щоб той підійшов і торкнувся його клавішів як завгодно. Та рояль так само допомагає виявити не лише музичні смаки тих, хто на ньому грає, але й ледарів, недбайливих, презирливих. Є ті, хто його дражнить, але є й ті, хто згодом його жаліє. І саме завдяки цим другим стало зрозуміло, наскільки це добре, коли всіх зустрічає рояль.
Одного разу почало відбуватись те, що здавалося ще неочікуванішим, та було, коли подумати, закономірним. Піаністи стали грати свою музику.
Якось, коли я вже вирішила, що звикла до роялю, я почула музику, якої не знала, а мені вона сподобалась. Сказати «гарно» - мало, сказати «мрійливо» - теж, мабуть що, мало. Весна, розкрите вікно, і хтось поставив на підвіконня вазу з прозорого скла з весняними квітами. І на неї світить сонце. Ви дивитесь на неї і починаєте щось згадувати, милуватися. Те, що ви згадуєте – добре, і добре те, на що ви чекаєте в майбутньому. Це я собі уявила.
Мені було незручно переривати музиканта своїм питанням, та й він сам, здається, не був радий, що його зупинили. Він відповів мені й продовжив.
Від того часу мені захотілося, щоб з фойє довше не йшов рояль.
2018
Те ж саме російською.
ID:
1009990
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.03.2024 18:17:01
© дата внесення змiн: 31.03.2024 18:19:10
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
