З опівночі аж до зорі до фініти
На глину сиру витріщався сердито
Між справ, щоб припнутися мідяних риз
Яскравих як сонце й живих як надріз.
Бажав би у свідки і жолудь, і джем
Від слив галасливих, від чаші з вогнем…
Де олені сяють і гаснуть кроти
Й куріпки руді, мов би дикі коти.
Щоб знову хрумтіти піском феєрично!
І навпіл ділити ніщо елегантно!
В ім’я невідоме зібравши суниці,
Завчивши поглиблено дух фоліантів.
Згубившись в страхах, наче дурень у Відні,
У перах пташок розчинившись з водою
Щоб те, що з'являлось як з безладу кігті-
На ранок здалося б дитячою грою…
