О грішно Музо,
чому ти йдеш до мене лиш в часи
мого бездонного страждання,
мого дурного сподівання,
мого тужливого ридання,
в часи сонливої пори?
З заходом сонця серце краять
страждання гострі, як ножі
і муки дужі, мов клинки
терзають жили кров'яні,
тонким металом ріжуть вени
і розчленовують кишки.
А я, як мрець лежу, ридаю,
в труні проробленій тобою, Музо, граю.
Страждальницькі балади і пісні
і проклятущі ті вірші
туманом стеляться в мені
й гірким осадком догоджають.
А я собі лежу й ридаю
й усі оті вірші співаю
про сум і велич, страх і гріх,
що в'ються у думках моїх.
І так я тихо засинаю,
в своїх жалобах потопаю.
26.04.2024