ДИВНІ МИТІ
Сприймаю серцем дивовижні миті.
Як тільки-но гармидер денний вщух,
у тишу ночі пахощі розлиті
лоскочуть ніздрі, аж спирає дух.
То можна порівняти тільки з раєм,
міфічні шати пізньої весни.
Палахкотить зоря над виднокраєм,
приваблює романтику у сни.
Земля в долонях ніченьку тримає,
готова до спочивку вже й сама.
Затихло все, лиш вітер не дрімає,
розносить різнотрав’я аромат.
Душа вчуває, хоч не бачать очі,
усе, що травень натворити вспів.
Цікаво, хто ж гучніший в теплі ночі:
цвіркун, чи соловейка дивний спів?
Замерехтіли зорі й посвітліло,
шубовснув місяць в річку камінцем,
лиш тінь його пливе кудись невміло,
торкаючись латаття промінцем.
21.04.2016