Розмовляли гори звуками трембіти,
Їх єднав душею вранішній туман.
Вони пам’ятали зміни на орбіті,
Час мов зупинився, де встелив бур’ян.
Скеля шепотіла свої таємниці,
Їх схопив холодний і стрімкий ручай.
Олені рогаті з нього п’ють водицю,
Якщо є бажання випий, загадай.
Он дерева велетні, обійми прислухайся,
Все живе, довколишнє серцем об’єднай.
Стань, мов частка всесвіту, просто не напружуйся,
Вітру жартівливому тугу всю віддай.
Зроби подих свіжості, просто з насолодою,
Пахощі цнотливі ти запам’ятай.
Гори зачаровують за твоєю згодою
І шепочуть соснами -Друже прощавай!
6.05.24р. Олександр Степан.
