*****
З душі важкий тягар я скину,
Що мов на шиї висне,
Який її все до загину
Безжалісно лиш тисне.
Натомість в неї почування
Впущу я тільки світлі
Без сумніву і без вагання,
Щоб, мов квітки розквітлі,
Вони у ній буяли пишно
Впродовж життя усього,
Щоб в світі цім жилось затишно
Мені. Адже для того
І надане життя людині,
Щоб їй жилось щасливо
Постійно, а не тільки нині.
Життя ж – це справжнє диво!
Воно лиш раз всім нам дається
На світі голубому.
Хай, може, іноді здається,
Що будемо на ньому
Ми вічно жить, та кожен знає,
Колись, та все ж минеться
Воно. Всяк, хто життя ще має,
Засне й більш не проснеться
У тую мить, коли прилине
Неждана смерть до нього.
Адже у нас життя єдине,
Немає більш ні в кого.
Можливо, в тім і полягає
Його та особливість,
Яку воно в собі ховає,
Хоч має всяк можливість
Її знайти, відчуть, збагнути
І розумом, й душею,
Щоб з нею щастя роздобути
І ширити землею.
Євген Ковальчук, 07. 01. 2021
