далеко у полі
аж ген, на левадах
стояв сивочолий Вітряк
щоліта в роботі
від ранку й до ночі
старанно собі працював
зернятка пшениці
ще теплі від сонця
під жорна - з них файна мука
бабусі Ганнусі
теж буде робота
спекти для внучат пиріжка
скрипіли натужно
ті жорна великі
їм вітер лиш сил додавав
співав свою пісню
Вітряк сивочолий
радів, що вже вік працював
лиш в осінь примхливу
та зиму холодну
левада горнулась у сум
Вітряк зупинявся
і жорна мовчали
чекали тепло та весну
так кожного року
то праця, то спокій
надвечір - дзюрчання цикад
крутилися жорна
їм вітер у поміч
щодня свою міць додавав
на тих же левадах
та ближче до неба
собі мандрував Вітровій
любив він на волі
розправити крила
й скоріше на поле, в політ
мав силу безмежну
ламав перешкоди
з хмаринками грався у м'яч
та все ж із колоссям
жовтавим як сонце
був ніжним, не рвався у скач
співав йому тихо
своїх колискових
розказував - що, де і як
колосся ж від співу
і слів про левади
вбиралось у силу цих чар
від ранку й до ночі
шуміла пшениця
вмивалась росою зрання
Вітряк чистив жорна
і слухав уважно
про небо та хмари слова
а потім до праці
зернятко - на жорна
до крил Вітряка - Вітровій
і радісно в парі
й танцюють левади
врожайний вітаючи рік...