Коли слова гостріші за мечі,
Коли в них сила доторкнутись неба.
Вони знаходять своїх читачів,
У цих словах велика є потреба.
Вони, як промінь, сяють у пітьмі,
Мов зорі небо сріблом прикрашають.
Життя проходить наше в боротьбі,
Та мрії світлом вічність обіймають.
Ще й дух народу сильний та міцний,
І навіть крізь століття не зникає.
Слова, мов криця, чисті та живі,
Відроджують все те, що світ ховає.
Вбивали мову, нищили народ,
Криваві сльози зрошували землю.
У нації любові свій штрих-код,
Який ніколи з пам'яті не стерли.
Коли здається, що немає сил,
І темрява вкриває дні та ночі.
Ми витрим із життя весь сірий пил
І щастям, радістю засвітять очі.
У нас забрали сонце серед дня,
Підступно пострілом прямим у скроню.
Всі зрозуміли мова — це броня,
Де українець має власну зброю.
Де мова — серце, сила і любов,
Вона веде крізь бурі та негоди.
І кожен, хто боротися готов,
Знайде в собі відвагу і свободу.
20.07.2024 (с) Галина Гук
Вічна пам'ять, п. Ірині Фаріон. Співчуття рідним.