Ті соняшники більше не розквітнуть,
Згоріли мов життя Героїв літом,
І цвіт сльозами падав їм під ноги,
Зі смутком їх останньої дороги.
Сини вже не повернуться додому,
Так плакали дощі в салютах грому,
Посивіла від смутку й горя мати,
Все ж сина не стомилася чекати...
Тепер він Ангел, наче сонце літнє,
Так сонячно в дворі для неї квітне,
Молитвою говорить з ним вона:
"Через війну залишилась одна...
Приходь до мене, сину, хоч у сні,
За нас віддав життя ти в цій борні,
Щоб квітли завжди квіти біля хати,
Тримають небо Ангели-Солдати".
Галина Грицина.
