Я думаю, а отже, я живу –
І дихаю, і відчуваю
Усе, що в світі цім є наяву,
А також те, що у душі тримаю.
Моя душа, як світ, не має меж.
Вона бездонна, наче синє море.
В ній тоне світле щастя, часом теж
У неї порина важкеє горе,
Яке щосили я стараюся здолать,
Його із неї вигнати навіки,
Щоб мало змогу щастя протікать
У ній лише завжди, неначе ріки,
І протікало кожну мить, яка
Мина невпинно та безповоротно,
Бо прагну, щоб моя душа чутка,
А з нею й я жили вік безтурботно.
Адже моє життя колись мине
На світі цім спокійно чи трагічно
Назавжди, бо воно лише одне,
Нехай душа і буде жити вічно.
Вона, можливо, в час той полетить,
Мов птаха, чи до пекла чи до раю,
Та доти намагаюсь я щомить
На цьому світі жити, як жадаю.
Допоки він мене на нім трима,
Я буду жити, а також творити,
Бо щиро вірю в те, що недарма
Прийшов у нього я, а щоб лишити
На ньому за собою гідний слід,
Та не лиш я, а кожен з нас, звичайно,
Однак для цього працювати слід
Всім нам, але неабияк, а файно*.
У цьому й поляга життєва суть,
Що люди всі на світі цім шукають.
Лиш ті, що гідне в нього щось внесуть,
Її у тую ж мить і відшукають.
*Файно – діал. Добре, гарно
Євген Ковальчук, 18. 02. 2021
ID:
1023885
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.10.2024 21:28:15
© дата внесення змiн: 08.10.2024 21:28:15
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
