МОЖЛИВО
Вмить обірваний дзвінок
діалог позбавив змісту.
Ампутація думок –
незворотний жорсткий присуд.
Слів нервова метушня
допустила хаос рими.
Телефон нараз відняв
маячні потік нестримний.
Зрозуміло – час настав
осягти пріоритети,
бо доволі є підстав –
суть шукали два поети.
Гонор пнеться, боже збав,
перед всяким пробним злетом.
Краща в світі боротьба –
на слова накласти вето.
Щоб уже ні пари з уст,
проти всіх можливих правил.
Так робив колись Прокруст –
відтинав людині зайве.
Ніби вирвали язик,
чи останній крок – Голгофа.
Може хтось до цього й звик,
а для мене – катастрофа.
Зубоскалить самота,
відбулась понять підміна.
Для поета німота –
справжня розуму руїна.
Ще не вірю та молюсь,
і виношую надію,
тільки от, чомусь боюсь,
як покара вступить в дію.
Й хто забив у дружбу цвях
без взаємної угоди,
той відміряє двом шлях
особистої свободи.
І за звичаєм старим,
будуть жити два поети.
Втім, від браку сущих рим
побіднішає планета.
дякую 
