Я відчуваю потяг до пера.
І все частіш мої думки,
Залишитись бажають на папері,
Беру перо і чистий аркуш, починаю.
Про що писатиму я навіть і не знаю,
Але думки мої лягають рівними рядками,
В них все моє життя, всі відчуття й бажання…
Чи відчували Ви колись кохання,
Таке, яким його побачив я?
Воно прекрасне, чисте, ніжне, миле,
Велике й щире, як усе буття!
Воно манить до себе й окриляє,
На подвиги штовхає й в забуття!
А інколи від нього світ не милий,
Не знаєш де себе подіти, що зробить,
Щоб вгамувати біль у серці,
Яке нестерпно так болить!
КОХАННЯ! ЧИСТЕ, НІЖНЕ, МИЛЕ…
Я дякую судьбі та Богу,
За те що дав мені відчути почуття,
Яким хворіють лиш щасливі люди,
А я щасливий, в мене є сім’я.
Є мила та коханая дружина,
Є донечка немов те Янголя,
Є рідна мама, що зростила сина,
І батько що навчив любити це життя.
Я дякую Тобі великий Боже,
За те, що поруч Ти завжди зі мной
За те, що Ти мене навчаєш жити
І що біду обводиш стороной.
Я дякую Тобі, великий Боже!!!
Дуже гарно! 
