Стражденний мій народе, де шляхи
Що приведуть тебе до милості від Бога ?
Кружляють де ті ангели й птахи,
Що вкажуть путь до Божої дороги?
Країну розриває сита лють
І грають роль улесливі вар»яти, -
А пси "Хозяина" - напоготові й ждуть
Ось-ось…народ топити і стріляти…
Танцюють дивний танець лихварі -
Їм дмуть у труби горе - оркестранти
І грають ноти вже не звичні скрипалі,
А різнобарвні псевдо-музиканти…
Симфонія та чорна і лиха
Бо скрипки і сопілки десь забуто…
І тінь хитається великого гріха
У партері, над баченим і чутим…
Заносять транспаранти, метушня,
Туди-сюди снують по залу вокалісти
Суфлер забув сценарій і щодня
Біжать сюди привезені артисти
І глядачі, що вже давно по VIP – місцях
Чекають, як за лічені моменти
На подіум пробити хутко шлях
Прорвавшись вчасно в диригенти.
В проходах також людно. То – народ,
Зібрався подивитись на розвагу
З шапками у руках, стоїть, уп’явшись на синод,
Навшпиньках та без зайвої уваги.
Ще вчора він, знедолений і злий
На все живе, брів мовчки повз кладовищ
Сьогодні - таки добрий і хмільний, -
Дозволили ж - бо хліба та видовищ !
В строкатого покрою «піджакє»
Насіння роздає лакей. На вході
Прибита дошка, де на «умном язикє»
Написано, що «вход для всєх свободєн»…
І ось він, - край знівечених надій,
Колиска геніїв і вигнаних талантів
Могила сподівань і мрій
І батьківщина для репатріантів :
Село стоїть… зомліле і пусте
На сцені, посеред всього гламуру
Як та душа, що десь, німа, зросте
По висохлих колодязях, похмуро…
Як доля всіх вселенських кріпаків
І доля українського народу
Як правда, гола, й поготів
Що тягнеться до неба і свободи…
Та правда - у пробитих жахом скронях,
У цій землі, в хрестах і в колосках
І у потрісканих роботою долонях
І в материнських тихих молитвах…
Час - по спіралі. Знов Вертеп
Цей клятий треба гнать до біса !
Театр абсурду, дикий склеп
Коли ж закриє рятівна завіса?..
Чекать ще довго милості «братів»
За хліб, за долю бить пороги ?
Чи вартий кожен з нас шляхів
Що приведуть до милості від Бога…? 23.11.08р. м. Київ.
Дуже чуттєво написано!
