Розпочинався звичайний весняний день. У вікно пробралися перші
промінчики сонця, задзвонив будильник - вона прокинулася. Першим
ділом, як завжди глянула в дзеркало, коментуючи побачене: „О
Боже, невже це я”? Вмилась, одягнулась привела себе в порядок і тепер,
дивлячись у дзеркало, сказала: „Може бути”. Взявши сумочку, пішла
на пари. Там, як завжди, нічого цікавого, потрібно повертатися додому.
На протилежному маршруті, який вивчила вже, як свої п’ять пальців, теж
нічого нового не побачила. . Ті ж будинки, перукарня, книгарня, міст,
ринок і знову гуртожиток. . Так і проходили день за днем п’ять років
навчання в університеті. На перший погляд нічого цікавого і
незвичайного. Але вся причина в тому, хто так жив?
А жила і живе так незвичайна дівчина. Котра під маскою
повсякдення приховує невиліковного романтика. Ніхто не знає, що коїться
в її душі, які думки тривожать її розум, від чого частіше починає битися
серце. Так, вона звичайна студентка п’ятикурсниця і її життя на перший
погляд настільки одноманітне, що здається вона губиться в повсякденні.
Проблеми з року в рік ті самі:навчання, гроші, друзі, коханий.
Навчання - нормальне, якщо вчити, друзі - хоч відбавляй, та
чи є справжні, гроші - вистачає, якщо з розумом тратити. Коханий
- о це вже питання болюче. Чи є? Не знаю. Чи вистачає? Ні. Чи
справжнє? Так. Але чому так багато відповідей на одне запитання. Чому не
можна просто...Є, вистачає, справжнє. А тому, що кохання не навчання,
його не вивчиш, а якщо і старатимешся діла мало. Це не гроші -
його не накопичиш, не заробиш і не зекономиш. І не зовсім друг, хоч як
би вам цього не хотілося. . Скільки разів вона старалася віддати себе
лише йому, своєму першому і єдиному коханню. Скільки умінь потратила на
те, щоб сподобатися… І все ж таки сподобалася. Та чи на довго? Відповідь
відносна - на чотири роки. Хтось скаже багато, а я не погоджуся,
бо для справжнього кохання це ніщо. Вона була щедрою на ласку, ніжні
слова, постійну увагу, віддавала йому все тепло, котре сиділо в її
серці... а натомісць - холод і мовчання. З кожним наступним
прожитим ранком, днем вечором розуміла - не треба, не варто! Але
про який розум може іти мова, коли кохаєш. Хтось, можливо, скаже, що це
дурість, і я погоджуся, але не скажу, що непотрібна дурість. Тому, що
вона робить нас щасливими, щирими, ніжними, відвертими. В такі моменти
ніщо вам не заважає, сміятися, веселитися, радіти життю, і врешті решт,
кохати! ...
Отже, такі думки хвилювали романтичну п’ятикурсницю філологічного
факультету. Лише коханням хвилювалася її душа, від кохання частіше
б’ється серце і тьмариться розум. Із року в рік нічого не змінюється
- ні в житті, ні в коханні. Її ніхто не розуміє, як би вона не
старалась бути сильною, кохання знову приносило сльози і не лише на
очах, але й в серці, і вона, плаче, плаче, плаче... і скільки разів
говорила собі – не буду! Але де там, знову сльози, як не в очах, то у
серці. А сердечні сльози ще солоніше та пекучіше обпікали ніжну душу
закоханої.
Вона постійно мріяла про чисте вічне кохання, прагнула його знайти і
вже нікуди не відпускати. Але пошуки були безрезультатними. Інколи їй
здавалося ось він, ідеальний матеріал для ліпки кохання, але перші
враження були хибними. Інколи хотіла створити його, виліпити і
розмалювати так, як мріяла, зробити таким, якого хотіла. Але з кожною
наступною спробою розуміла, що нічого в неї не вийде. Її знову не
розуміли і, відштовхуючи, розбивали скульптуру ідеального кохання, не
дочекавшись завершення. І безжально потоптавши виплекану в любові та
ласці фігуру, йшли геть. Вона лила сльози на уламки свого кохання,
старалась розмочити їх скласти до купи і створити нову форму вічного
почуття. Але все закінчувалося тим самим. Склеєні тріщини робилися все
більшими, уламки все черствішими, а скульптура з кожним топтанням і
склеюванням спотворювалася до краю. Виходи було два - викидати,
або реставрувати. Але закохана ніяк не могла наважитися розпочати роботу
з новим матеріалом і вкотре поверталася до понівеченого спотвореного
кохання. Тисячі разів ламала, знову склеювала, а результат з кожним
разом був ще жахливіший.
І от, одного звичайнісінького дня наважилася викинути, так звану,
скульптуру, яка складалася лише з уламків, і розпочати нову роботу. Іноді в скульптора-самоучки виникала
думка - а може взагалі не потрібно прикладати зусиль для створення
ідеального кохання, можливо, вона існує в ідеальному вигляді, вже готова,
а я поки ліпила свою мрію просто не помітила її? Вона питала себе, Боже,
а що, коли воно дійсно так? Це ж божевілля тратити роки на створення
мрії, а в результаті побачити, що або твоя мрія настільки потворна, або
ти поганий скульптор. Саме того ранку закохана романтична душа
скульптора подалася на пошуки ідеальної форми кохання. Котру не потрібно
ламати і склеювати, а просто прийняти такою, якою вона є. Поставити у
потаємному місці своєї душі і з насолодою дивитися на неї, і не ллючи
сліз, розуміти - вона твоя, вона така, як ти хотіла. Чи буде такий
день, вона не знала напевно, але більше не бруднила руки дешевим
неякісним матеріалом, котрий не піддавався ліпленню. Він не підкорявся
її думкам, її ніжним рукам, котрими вона пестила його, леліла, неначе
немовлятко, на початку роботи і жаліла, як інваліда першої групи у кінці.
В решті - решт, кохання не витримало знущань і померло. Але, в світі
ніщо не зникає безслідно, після смерті обов’язково народжується життя.
Можливо, не таке, як до цього, але воно має душу і серце, воно живе в
повну силу, воно дихає на повні груди.
Проаналізувавши своє життя, скульпторка-невдаха змінила своє амплуа і
тепер, просто споглядаючи різні версії матеріалів, оцінювала їх і робила
висновки варто чи ні братися за роботу.
Але чогось вартого уваги так і не було. Та нещодавно, вона здивувалася,
коли, не звертаючи уваги на матеріал, не аналізуючи та не оцінюючи його,
вона помітила саме те, що їй треба вже в готовому вигляді. Тепер вона
лише милувалася скульптурою правильної форми, без жодної тріщини, і з
усмішкою в серці розуміла - це воно, моє довгоочікуване ідеальне
кохання.
ID:
178102
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.03.2010 17:50:33
© дата внесення змiн: 29.07.2021 08:59:54
автор: Надія Осіння
Вкажіть причину вашої скарги
|
