Ми летіли вчора. Вчора гріло бунтарське серце. Вчора був холодний розум і осяяний сонцем день. Ми вірили вчора. Ми несли посмішки, відчайдушність і щирість у завтрашній день. Ми вміли мовчати. Вчора. Ми чекали завтра.
Настало таємниче "завтра". Тепер воно сповнене вина, гіркого шаленого бруду і кама-сутри під подушкою. Намагаємось відмитись, але вже не виходить. І ти звикаєш до цього світу, бо суспільство вже не приймає тебе іншою. Вони звикли до тебе, як до ніким не признаного генію, бунтарки до кінчиків волосся, дівчини без жодної спроби жити по правилах.
І ти вже не можеш жити інакше. Кожного разу підкидуєш їм нову байку про велике кохання, і трагедію твого нестримного характеру. І вони у все вірять, пережовують нові плітки до рідкої маси, перемішаної за слиною.
Ти закидуєш пару філософських думок, потім не витримуєш, і сама смієшся над тим, що несла секунду назад. А вони сприймають це як глибокий задум надлюдини, як якесь намагання ввійти в історію.
Ти ніколи не була серед них. Та ти не можеш цього сказати. Ти - їх лідер... Ти нібито встановлюєш свої правила, Та кажеш їм лише те. що вони хочуть почути на данному етапі.
Своє справжнє "я" ти звичайно нікому не показуєш, та записуєш чітко у щоденник, в надії на те, що хтось знайде, прочитає і зрозуміє що ти...
Що, не така.
Ні ти звичайна.
Маленька людина, що вірить серцю, музиці і мамі.
І що нема ніяких "Секс, драгз, рокролз"
А ти спокійно живеш по конституції.
Та знаєш, з таким життям залишиться від тебе, дівчинко моя, тільки їдкий запах бруду, карми, і диму.
І вічний легкий вітер твоєї душі буде завжди закарбований тільки в могилі.
Прощавай, маленька.
догралася.