Ще вчора я начебто була з тобою,
Мене ти ніжно до серця пригортав.
А нині я й не знаю: де я, хто я?
Мої думки навік ти розтоптав.
І я лежу в холодній простині пустель,
А моє тіло ще пам’ятає твої руки.
І, згадуючи нас, дивлюся в білу стелю,
У нас не буде більш побачень і розлуки.
Ще вчора я тебе немов любила,
І думку думала, чи все це сон.
А нині ти цілуєш іншу милу,
Наші ж серця не б’ються в унісон.
І я не розумію, як так ти міг зробити,
Куди ти зміг подіти отой простий пароль?
А як з брехнею далі будеш жити?
«Люблю тебе одну»… І скільки болю…
Чому учора ти хотів до мене,
Казав «люблю» щомиті і щодня?
А нині в прірву полетіли й стали ранами
Твої щирі колись, тепер чужі слова.
І я стояла на роздоріжжі, хотіла в безвість канути!
Бо що робити з ще жевріючими почуттями?
Якби не моя сила духу, мій добрий ангел,
Що мудрістю привів мене до тями.
Ти не повторишся в моєму житті знову,
Бо в нім нещирості і зраді нема місця…
Я для стосунків розгорну сторінку нову,
У ній усе написано буде красиво й чисто!
2009 р.
Ти не повторишся в моєму житті знову,
Бо в нім нещирості і зраді нема місця…
Я для стосунків розгорну сторінку нову,
У ній усе написано буде красиво й чисто!
Це мистецтво розпочинати нову сторінку свого життя, після того, коли попередня надто заплямлена болем!
УДАЧІ ВАМ ТА ЩАСТЯ!!!
dzvinka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Без мистецтва в житті ніяк, а тим більше - без мистецтва розгортати чисті сторінки для нових людей і почуттів!..
Почну із зауваження. Там у вас є слово "пропасть", замініть на укр.відповідник " Прірва".
тепер приємне. Вірш насичений стражданнями, відчувається біль, який автор пережив на власній шкурі. Дзвінко, не розчаровуйтесь! і я щиро рада тому, що ваш вірш закінчується дуже обнадійливо і позитивно! Не бійтесь залишити те, що любите позаду. бо воно як, часто буває, вас не варте! щасти вам!
dzvinka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Дякую і за зауваження, і за розуміння, і за щирі поради!!! Згідна зі всім, прислухаюсь!