|
Готуватися до безсмертя
Автор: Євген ПАШКОВСЬКИЙ
13:03 2 квітня 2010 року
При всіх витратах людства на медицину, захворобленість збільшується і мало хто усвідомлює духопричини недуг. Медичні послуги для приречених є тільки полегшенням відходу. Суспільства ж привчені волати до медиків і до влади — поможіте! дайте! – не навчені шукати коріння зла в собі і в способі доісновування. Навіть якщо б увесь держбюджет пускати на встановлення діагнозів і виписування пігулок, це не зупинить пошестей, раку, туберкульозу — і самого вимирання. Відповідальність за духо- і тіло-здоров’я людина повинна взяти на себе. Та як їй допомогти у цьому?
Матеріалістичним потьмаренням — про всепереможність науки — приходить край; облуди про «якісну медицину» не мають майбутнього; брехні, «дайте нам гроші на кращу апаратуру й ліки — і ми всіх виздоровим», є наживанням на горі й смерті; політики цю побрехеньку підхоплюють, бо треба ж щось обіцяти збезнадієним; наслідком торгашництва ліками і діагнозами є мільйони смертельно недужих, що мучаться й мучать близьких; віра в медицину ще більше дикунство, ніж віра в марксизм-людоїзм; неможливо зцілитись, не змінивши духу і способу життя; всі тисячі методик, рецептів, діагностик, не замінять молитви, прийняття істин Слова й активної себезміни; лікують не припарки, а Господь лікує; лікує зсередини, а не ззовні; можна здобути видимість зовнішньої міцноти, але це трухляве «здоров’я» рухне від першого ж потрясіння. Припарочне лікування переносить неміч з одного органу на інший; хвороба в духові; тимчасові полегшення, відсутність болю — період, коли одне зло перекипає в інше, одна недуга стає іншою, ще тяжчою. Горе нинішніх людей, що вони пізнають все про все, тільки не про дух свій і тіло; не про їхню взаємодію. Захворів — значить вірус, продуло, так приключилось. Питання — чому мені прийшло воздаяння? — ніхто собі не ставить. Тільки щоб не боліло, й не гризли страхи і розпачі. «Чому» важливіше від усих «як» — від духо природньої себезміни. Чому люди мало нездужать на війнах? — бо вищають над минулим, попрощавшись з собою і з ним. Так і в голоді: смерть старої клітини позбавляє минулого, любові до себе, агресивного самозбереження; повільно гинуче примирюється з усим і замість дріб’язкових цілей отримує вічномету. Хто переживе блаженство Вселюбові, вже не прилюбиться до жертя-пійла чи, прости Господи, політики. Земним треба жити, але возлюблювати його — безумство; окумирювати його — взагалі самознищення і причина найзаклятіших залежностей. Незнання небесного не звільняє від дотримання Його закону — Заповідей, — і від усих наслідків праходійного існування.
Господь у голоді над марнотами; дух вчиться безсмертніти: цінувати піднесення і відкритість. Найзакомплексованіший, помисленний відчує безстрашність, щиру доброзичливість, відверту дружелюбність, споріднення з усим людством. Чим більший голод, тим сильніше затямлюєш, як мало треба. Любов спілкування, щастя миті — ось важливе. День зживається повнокровніше від десятиліття. Час ніби спиняється, мить пронизує вічним. Ніколи так легко й так приязно не сходишся з людьми, як тоді. Ніде і ні в кому нема загрози — безмовно підказує душа, відчувши свою вічнісність. Жодних гризот минулого, жодних тривог за майбутнє — така дія Вічнолюбові в душі, що відсахнулася від вмирущого і відчуває свою безсмертність. І жаль невимовний до тих, хто не спізнав цього, — і блаженством вважає самовбивства примітивом. В голоді непомітно відучуєшся від того, що півжиття гризло — від дурноїж, пристрастей, скотських звичок; від любові до світу і насолоджень тілесності; від зарозумлення, переситу знаннями, від уважань себе розумним, премудрим на основі чуттєвого досвіду й знаннєвого глупотизму; зарозумлені в духосвіті виглядають п’янезними, але не від вина — не Богомудрістю втішені; зарозумлення їх — по суті безумство, бо від себе походить, а не від Бога і Його Всевідання; від Його одкровень про внутрішній стан поняття, явища, людини: яка мета? яка внутрішньосуть: добро чи зло? зовнішні судження, зовнішні враження, якими б приємними й правильними вони не виглядали, є хибними, бо позбавлені внутрішньовідань про стан і якість, мету і призначення явища, людини; загалом: служать вони собі чи вищометі, злу чи добру, погибелі чи спасінню, пеклам чи небесам і Богові? на основі догм, філософій, усталених знань і міркувань збагнути справжню якість і стан ані на мить неможливо; тому людство й людина так помиляються часто в собі подіб них; тому так вдурманено й самовпевнено, із задушевним піднесенням, міняють устрої, єресі, утопії і потопії! міняють один лад на інший, з жорстокого на прелюто жорстокий, з душогубного на заюшено кровопивчий! міняють землі, течії рік, океанів дихання, міняють все, перепалюючи в порожнезну даремщину мільярди зусиль і життів століття! та в дні крушилова і розтрощилова всі гиблі діла їх здаються їм найпрекраснішими і майже божественними! і діти безумців, неуявимо премудрі заднім числом, всю батьківську геростратню, ще тліючі головешки, цементною слиною наспіх запльовують; тому й майбутнє від них закрите, а нинішнім бредуть всліпу: у спотикачці впитості оманливими знаннями; якби відали більше, могли б і нашкодити більше, бо все одно відкинули б: їх внутрішнє зло перекрутило й відторгнуло б істинне; саме зло себелюбств, улюбленств власних, не дає волі поєднатися з істиною через любов до неї; запале в свідомість, там і зачахає; бо не допускається до глибин волі знаннями й аналізом на базі їх; неприйняте ж волею стає чужим і, ніби взагалі, неіснуючим; чим менша воля до добра, тим істини і Сам Бог усе далі й далі; і все ближче й ближче, в глибинах свідомості, вигадки, всілякі неправди, презухвалі брехні, про добро й про Нього; знання, базікання, обговорива стають тоді найп’янкішими і найприємнішими; і зарозумлення непозбавне; і спотикачка вготована; западіння в злоби, мори, побоїща, розтерзалово жорстокосердям неуникне; горе невідворотнє! зарозумлені нездатні окаятись і тим змінити зловолі стан — злом зараженість — та Божественний порядок, неуникно, має відновити добра наснагу; відновити Себе, врівноважити зло й добро, а, по суті, пекельне й небесне навіяння на рід людський; інакшого просто не може бути; інакше Богові довелося б змінити Себе; відмінити дію Божественності на кожну клітину й атом, на весь матерієсвіт, щоб пристосувати Свою Любов до цілковитого духозла й беззаконняви; та скоріш сонце почне зважати й реагувати на петиції мікробів — перейде з ядерного синтезу на дрова, щоб не заважати їм у захопленому гнитті й розтлінні всього — аніж Господь догоджатиме зловиродкам, самій зловироді, і змінить Себе, відміниши Богопорядок; масштаб зухвальців, масштабина всього людства проти Бога незрівнянно менша, аніж усіх мікробів проти сонця! злих повстання буде придушене! але, все одно, пузяться, дмуться, ображаються, грозяться Йому і запроваджують потай своїх безумств, своїх невиданих мерзохтінь порядки! мало ще вчили, мало! мало ще, зарозумлених до самоосліпу, одних з одними зводили! мало ще, подичавілими ордами, сходилися в гримучому полі і проявляли дійсну любов, до зненавидженого ближнього; мало ще киші гребли в животи, сліпі й кантужені повзли по трупах, по трупах; мало ще в могили живцем щасливі лізли, аби тільки сховатись за теплом рідного тіла; мало ще навчені тисячоліттями розтерзань і горища, чинимого один одному єдинозлом у кожному; мало повзли до світло-безпросвітного майбутнього! всі вони, до проявлень зла, вважали себе непереможними й правильними, але, коли Господній захист знімався і западало опустошення, терзали собі подібних із надлюттю гієнячих тічок; бо людини без зла немає давно; нема й потепер; але знання про себе й своїх виношує, як про єдинодобро і тільки; нічим не навчений, непохитно тупий, незнищимий зарозумець! нинішня гомо сапієнс, — насправді, людина дуже зарозуміла і її тільки гнівить повчання; вона сама «знає все», але найплюгавішу якусь звичку не знає як і не може побороти; є рабилом гріха; рабугою свавілля; рабом самознищення. Більше звичок і похотінь — ще більше безвілля, аж до повного захвороблення. А потім віра в знання, віра в медицину, веде до таких само всезнайкуватих, що нічого не знають справжнього, але втовкмачують горе-приписи силою науковості, силою авторитету, статусу «світила». Але ніхто, крім Господа й зречення в голоді, не навчить не хотіти лишнього і не завдавати прикрого: ані собі, ні людям; ніхто, крім Всесильного не відірве від любові до світу і злолюбові до себе: до потішань розніженої або розжадобленої чуттєвості, до розвдоволень ущемленого або розгнузданого «его»; ніхто, крім Нього, не привчить бути найщасливішим із найменшого; в цьому основа істинного духо-і-тілоздоров’я; і, навіть, недуги тоді сприймаються вдячно. Нинішня ж горе-медицина є злісним намаганням обхитрувати Бога, і уникати воздаяння за наспадковану і накоєну гріхоту; підліковані тілесно, але духом мерзенні, завдають смертельної шкоди нащадкам, аж до повного звиродніння і припинення дітородності; Божественний порядок надовго порушити неможливо. Це по-перш; а по-друге: нинішня хіммедицина, ось вже століття, веде найстрахотнішу в історії людства хімічну війну на вигуб, на винищення роду людського — і здаватися не збирається! їй давно вже пора під трибуналом сидіти, а вона жирує на розпачі й горі; на вселюдській біді; доїть бюджети, скуповує наддороге обладливо, роздуває штати, сіє невігластва, залякує все гіршим, примушує коритись, коритись, коритись їй, обкладає поборами, приневолює до щеплень, і труїть, травить, дотравлює і так нещасних; який окупантило дорівниться цьому?! Сьогодні в рік, від вбивств зародженого й захімізованого життя, від абортюг і заліковувань, від неспроможності організмів до живого опору гине більш, аніж за тисячолітні війни людства; та ще більш ледве домучується до останнього порогу, ще більше позбавлених сил для активної життєдіяльності: жертв раннього постаріння від грубого і насильного медвтручання. Бажання легкого зцілення, як і легкого, загалом, життя привело до все повальнішого онемічнення; до безвідповідальності хворого за надірване, покалічене, понівечене, заражене, своє і чуже життя; до нехоті його всерйоз відновлювати доброякісними засобами, які розперезаний від безкарності медфашизм презневажливо називає нетрадиційними і скрізь залякує ними; хоч цими засобами — різними способами голодування — людство зцілялось тисячоліттями і вдосконалювалося постійно; тим і вижило; Сам Господь наш голодував, тим заповівши всім справжнім, всім зреченим своїм послідовникам, наслідувати Його спасительний приклад; та якийсь різник і дітовбивця, обілошатнившись халатом, сплівши натруджені руці на грудях, з виглядом всесильного і всевідаючого надбога, звісно, проти! бо він, абортар і труйлодар, реальніший і значиміший якогось невидимого і неіснуючого для нього Бога; він, отрадицієний, облагороджений за нещасних сто літ, ненависник лютий цілительного голодування, нетрадиційного, тобто незаконного, тобто злочинного і, щонайменш, прешкідливого; від передових досягнень відсталого згубно; більш, як пів-дня, небажаного; інакше трупер; абортар і труйлодар, цілитель нинішній, повсякдень спроваджуючи то в сміттєвий бак, то в дерев’яний ящик, десятками, тисячами, мільйонищами (тільки офіційних і тільки в Україні коїться понад півмільйона, щорічно, абортів! у Росії понад півтора мільйона! а по світі скільки мільйонів ще навиліковують платні душогубиська?) при малому натякові на голод патрошитель-труїтель спалахує незрівнянним гуманізмом і виказує своє туповчене невігластво, і лютіючу богонеприязнь; бо чого б так противився він тому, що Бог здійснив нам для прикладу! тому, що врятувало й піднесло на вищорівень безліч людських життів! дало їм, вділило їм найвищоблага ще в тілі, ще тут, на землі, спізнати, відчути себе оживаючою духолюдиною! піднесеним, очищеним від злобви, духом почерпнути безмежнісну вічноту, Божественну любовесилу Єдиноживого, Єдиносильного Господа! саму благорадість Його Життя, саме всепронизливе, оживотворююче Милосердя Бога! спізнати, усим духоєством провідчути живе, всеоживлююче, пренатхненне блаженство, обі цяне в Слові праведним; внутрішнім послідовникам Господа; звідати той, стільком всебажаний, справжній небесний стан, після якого всі земні і тілесні радості враз печерніють і виглядають дико напівзвіриними, жорстокими, як людоїдство. Жодним медзасобом, технічним вибриком, у цей стан не введеш; не оживотвориш від зла; не прилюбиш до вічності. Та, головне, медпропоганда натуманює страшний матеріалізм, нагнітає мислення про людину, як суто про тіло — і тим заважає Богові дух людей спасати; спасенний же тілом пекла не уникне; якщо духом мерзенний, душею хворезний; так головне в людині смертьмедицина нехтує; одною рукою хімічить, а другою перекреслює духовний і біологічний добір, саме вдосконалення людності, а це означає: досконалитимуть через все суворіші, все непоборніші, все жахотніші і панічніші засоби; досить вже обхитровувати Бога! і одбирати владу й засоби в Його Провидіння! ввімкнуть потужніші; і то неуникно; самі ж виродженці, медокупації жертви, в довиродженні спинитись не годні; чим жахливіший дух, тим із повчальнішим і жахотнішим відбуватиме звідси жахом; зажахотнений своїм внутрішнім пеклом.
Комунізм, як душпастир, здох; тепер успішно доздихує фінансизм, та ще нависає над довірливих душами влада медицизму — лжебогів науковості — влада дистильованого матеріалізму, влада абортарського і труїтельного аморалізму, влада чистої безбожності з привласненим правом на єдиноможливе спасіння; подібною смертовладою не володіли жодні тирани; тільки облаврені і обласкані фізики-ядерники, чиї блискучі випробування на землі, в атмосфері, розпаливши радіактивний фон, обсаркомили цілу планету; блиск їхніх вибухів, їхніх чорнгробилів, їхніх тоцьких полігонів, через які проганяли на повільну вбійню, блиск ядерної слави всі найближчі століття виїдатиме всьому живому очі, але фізики якось не помічені в риданнях і глибоких розкаяннях; ті, що принесли в повальну жертву людство, не побиваються над скоєним і не мучаться майбутнім; а, навпаки, розпаливши невидиму ядерну війняру вперед на тисячоліття, вигублюючи, вилейкознюючи, вимучуючи вродженими каліцтвами страшні мільйонища, їхні премудрі й малопримітні мучителі, на повному серйозі, вважаються і вважають себе спасителями від ядерного побоїща; далі чаклують на зброярнях, далі тішать, почесують марнославство, попивають, поплямкують на симпозіумах, просторікають про неосяжне, як боги, які й створили всесвіт, далі й далі, мікробно невидимі, з винятково благородною метою, спішать ощасливити людність; принести в наукову жертву дещо, але тільки щоб ощасливити! далі й далі надихарюють убиюг реальних, військпромислові комплекси, на повсякденне шкуродерство народів; на перетворення країн, імперій в один сировиннофінансовий придаток для здійснення їхніх кошмарень і непогамовного марнославства; за рахунок чорних недоїдань, недопивань, недоживань переважної частини людства; тільки від цього, за період гонки озброєнь, люду, в страшному відчаї, в безнадії вижити, люду по доходезних краях пропало більше, аніж в можливому світовому розбоєську; сьогодні світ не від світвійни рятувати треба — від вироджень і епідемій, що приспіють за ними: від матеріалістичної перевченості; від однобокого розуміння мети і призначень життя, і засобів життєствердження; сьогодні світ є донором перенауковлення, зв’язаним по руках і ногах рабилом, потрібним для технізації, хімізації, геномізації і подальшого людовиродження; і одною з глибиннопричин цього є етична аморфність, а, точніше, дикосліпа безбоженність нинішніх вчених, яких потішає і натхненнить їх деяка здібність впливати на поверховість Творіння, та, навіть те, що зветься нині наносвітом і нанотехнологіями, є поверхнею матерії; без глибинноабстрактного, по Триєдинству і співвідносностях духовного і матеріального світів, мислення, чіткі узагальнення, правда про єдинооснови Творіння неможлива; просто невмістима у зовнішній свідомості; тому й зусилля людства, мають стати націленими на здійснення справді якісного, справді духопримирливого, внутрішнього духоривка: майбутнє людства у відновленій братолюбові; у перцепційному поєднанні з Творцем, відновленому серед тих, хто визнаватиме Єдиного Господа і житиме по внутрішньосмислу Десятислів’я: по Заповідях обох таблиць Закону; надзусилля пошукуючих духоспраглих істини, доброслужіння жадаючих, кращих із землян має спрямуватися на осягнення Мудрості Слова Божого, на відновлення живого зв’язку з Творцем, і Він Сам, у потрібну мить, відкриє незримі діла, неуявимі закони, наднемислимі нині сили Його Всевпорядкованості; мені звідомлено й народи, серед яких вже визріли здібні до відродження і прийняття вищих ступенів Богонатхнення: від них світло новорозумінь і живого милосердя омиє людство; це не означає даремності і припинення матерієпізнань; просто, належить визнати, що з цього рівня, з допомогою поверхової свідомості і задіюваних нею можливостей, всесвіт непізнаваний і людство невдоскональне; тобто: самознищуване; при задіянні ж перцепційного відання і зовнішніх пізнань утвориться єдиноціле мислення, відновиться, для багатьох, прадавня мета життя: в любові до Господа й любові до ближнього готуватися до безсмертя; людство одужає і стане єдиною благою людиною; голий прогрес, крім голизни й порожнечі душ, великих вселюдських радостей, вселюдських благ, істинних озарінь, просвітленості не надарував поки що; ті, хто вважає благами заволодіння частиною чи еквівалентом матерії, дуже швидко загниватимуть від розпаленої наджадоби і опотворень форми; матеріальні блага і надзалежність від невситимого споживання стане карою для одних і показовою наукою для долучених до небесноблаг; сьогодні майбутнє світу напряму пов’язане з упованням на голу науку й вчених, а не на Богопізнання і душвдосконалення задля спільнодії; сьогодні й виродство світу й приреченість такого науковорозвитку очевидна кожному, в безвихідь закинутому, бідолашному підлітку в неписемному племені; покинутому на безпросвіток зміни клімату і найнужденніше, з усіх часів, виживання; в найдикіші віки проста людина могла перебитися плодами родючості, плодами праці; тепер і землі відібрані, й чорні труди за даремщину; в безколісні часи людина могла перебратися на нове місце й вижити; а в дні розкішних готелів і знуджених, сволочних подорожей, в прилизано благообразному культурновіці, з кінофестивалями і відтвореними для доброчинностей балами, і в джунглях тісно, і на побережжях потопно, і від кордонів обжитості собаками й поліцейськими палюгами втришия пруть! преспекотно й голодно! і це тоді, як серед перенауковлених, самоназваних цивілізованими, в кріслах лопають від ожиріння і, репнуті поздовж, далі й далі жруть! далі й далі пробують плямкати: з обох тістоподібних рук давляться своїми гамбургерами, чисбургами, всями догами, тортяками, мороженими, піроженими, омріяними, як із довічної неволі визволення, чіпсами й пепсікодлами; в могили, в могилища западають, та не сповіді і Причастя, а ще й ще нажертися ждуть; навіки наїстися пренещасні хочуть; якби могли, вони б із домовин, похапцем, сиру землю їли; такою страшенною і незборимою є розпалена любов до земного! може тому і спалюють там, щоб не дійшло до гіршого: в омріяному процвітанні; в цартві свободи пожирань, безсмислої науки і гонитв економіки; коли на борню з ожирінням тратиться більше, аніж на саме невситимих їдло, і нема їм ради, нема їм впину, коли дух вже корчить, задишнює, руйнує себе через форму, яких ще треба очевидь, доказів того, що сила не в надекономіці; істина не в процвітанні й благо не в надспоживацтві; правильний розвиток не в опотворному наукорозвитку; коли обезволілі перерозвитки безсилі відірвати руку від їдлища; а не дай їм їжі, кого вони полізуть їсти? а не додай ресурсів, кого вони полізуть обдирати? тих, хто і так від великої ласки цивілізаторів тихцем на ладан дихає; і впину в смертоглитайстві немає їм!! їх надспоживацтво сьогодні людоїдніше людоїдства. Вожді перегнули; науковці перестаралися; хтось відає, що й де вони там знов замислили? ці безпробудні й задумливі гуманісти; губаністи однобоких теорій; губошльопи дрімучого матеріалізму; з медицизмом та ж сама пісня; повбиваних не оплакуть; не помічають; не визнають ще впертіше, аніж жертв повсесвітньо розпаленого радіактизму; це не вони, а ми собі наробили; до певної міри це й правда, бо їм попустительствували у вседозволі; чим спасалися, поза волею Спасителя, від того й калічніли, народжувались калічками, слабосилими й забідовленими, з гіркими схильностями, з приреченням на найгірше; чим лжерятувалися, впродовж століття, від того й гинули; й далі гинемо.
То ж бути людиною нині означає: не обжиратись. Не потратити на себе й своїх більше, аніж безвихідних племен простолюдин; і плодів земних вдостатніє всім! Жируючи ж і шикуючи, ти гнівиш Бога, бо обдираєш ближнього, нехай і невіданого тобі; ти, задля втіхи, ненавидиш Господа і Богопорядок Його; ти вбиваєш Його і встановлюєш свій: одним усе, а решті нічого; та, оскіль ки Господь Сам є найвищий і неспростовний, найсправедливіший і неуникний Порядок, впорядкованість буде відновлена: на твоїй і твоїх, вічно роззявлених, обжиральців шкурах; вам усе мало? позаздрите і життя неімущим! «час близько», Одкровення 22,10; «час Господу діяти: Закон Твій розорили», Псалом 118,126.
Від цілительних голодувань мільйонами не пропадають, як абортоване м’ясо в сміттєвих ящиках; проте голодом лікувати заборонено; декілька років я намагався дати в газетах оголошення, щоб рятувати голодом, якось вирятовувати найприреченіших, яким інакше, ніколи й ніщо, не поможе вже: марна справа! Голод рекламувати заборонено; розбещення, проституцію, алкоголізм, обжиралова, содомитства — скільки вгодно! а от голод: ані в якому разі! так постаралася перекрити всі можливості зцілення, найприреченішим допомогу! так розгорнула свою насильницьку всемогуть окупаційна, офіціозенна медицина; щоб тільки до них повзли, спродавали все і виносили з хат останнє! щоб продавали й квартири й будинки, аби тільки розплатитися із спасунами за черговий імуностимулятор, за чергову, всмерть необхідну, знеболювальну дозу, за хімтруйлива пачку для, так званої, хімтерапії: слівце таке винайшли, обнадійливе і спасительне; насправді ж, та хімія за скажені гроші, разом з пухлинами, разом з болячками, і закопує; стількох і стількох! кому невідомо це? однак, лікуються смертю, а голодом оживати не хочуть; а часто й не можуть; бо досвідчених голодувальників знайти не взмозі — поширення їх досвіду окупантами настрого заборонено; навчиться ж голодувати по книгах, без підтримки, і, особливо, без підказок у тривалому голоді і на виході з нього, для багатьох здається маломожливим; та все можливо; безмежно тяжко, але можливо; живе спасіння варте того! хоча з досвідченим наставником всто мільйон простіш і краще; надійніше й ефективніше.
В голоді збільшується прийняття Божественності, самої Небеснолюбові; в загодованому стані душа малочутлива до неї; в голоді легш осягати своє зло і звідразитись ним: у цьому суть покаяння, справжнього покаяння, що прообразувалось окропленням водою: омиття духу, омивання внутрішньої людини священними істинами, як треба жити; в невіданні власнозла, розкаятись у ньому неможливо; хоч освячуйся з усих мокрих віників, хоч перекупайся у всих посвячених ополонках — зовнішнє омовіння на дух не впливає; істини омивають, якщо прийняті усим серцем; приписування спасінь воді — від невігластва: від суто буквального розуміння Слова; від заприроднілості й суто земного мислення, від обоготворень своїх і себе, від бажань сприймати Бога, як собі подібного, як земну людину, що тільки й мусить допомагати в суто земних мороках, в ділах загребущості чомусь сприяти, а якщо Він не сприяє й не помагає в тому, що шкідливе й лишнє, то й, взагалі, не помічати, і не сприймати, як ворожу істоту; буквальне розуміння Божественної мови Слова — від визнання себе рівномудрим із Богом, від одріб’язковлення, оприроднення, опримітивлення людства і втрати ним тонкого, перцепційного зв’язку з істинною Богомурістю, і просвітлення й настановлення Нею в безлічі духовних і небесних предметів перетворення і спасіння, про які приховано, з метою недопущення їх глибинної фальсифікації і профанації, всюди йдеться в Слові; фальсикації ж зовнішні не так смертельні й небезпечні пеклом, бо не заторкують волі або душі людини; зрозуміло, нинішнє, з віників кроплення є фальшивкою очищення — глибинновнутрішнього окаяння, омиття духу від насолод сквернолюбовей; що є простіше: покропивсь, бовтнувся в ополонку, врізав чекушку і спасенний; так окропитель пообіцяв; не треба ні Богомудрості пізнавати, ні жити згідно неї; не треба нічого того, про що із святим натхненням прорік апостол Павло, «ради пізнання Господа нашого, Ісуса Христа, все я порахував марнотою!», не треба жертвувати всіма гидотними задоволивами, всією своєю себелюбов’ю: пірни, ковтни, і пиляй в святі! і скільки пірнають, з віників святяться, та все чогось не досвячуються, все в минуле тягне, як собак у свою риготняву, все більшає збоченюг, злодюг, хитрюг, грішників між самосвяченими, і все меншає братолюбові, вболівання за душу ближнього, що не відає світла істин, і в пеклюгу пре; бо ніщо зовнішнє в душу не потрапляє і волю від пекла, від чорнолюбовей своїх, від сквернорадостей не віднаджує. До голодувань я також «щось знав» — дотепер і прозріваю: яка ж це сліпотінь перед Всевіданням Господа! Всі природні закони ніщо, порівняно з духозаконами або Істинами, які невидимо керують світом — і ведуть до добрішого. Людство — й кожного в ньому — ведуть до Єдинолюбові; збільшення прийняття Божественності проявляється як агресія і хвороби. Занепадаюче занепадатиме, спрагле ростиме. Легше спинити земну кулю, аніж зупинити наближення людства до просвітлення й милосердя — до відповідності Його образу й подобі. І немає легшого способу відпасти — як бджола від клубу — ніж вдовольніти у собі: у мене все добре, мені-то змінюватись не треба. Попросять. Вже на підході. Якщо прислухатись до кроків століття.
— Людство ведуть як один народ, як одну людину?
— Так, але у всьому є три прояви Триєдинства Господа: Любові, Мудрості, Дії; або Отця, Сина, Духа; як розуміли древні, — і такою потрійною, прообразною мовою Господь надихнув їм Слово. Слово похідне від Бога — говорить про дію Його в людині і є Богом, тобто головним для нас. Пам’ятаєте Пілатове: «Що є Істина?»; чи справді Істина, Слово Його, є Царем, владарем усього і духу людини? І Господь йому не відповідає. Тобто: звичний до земносили і владарювань земного закону не знає про це. Про Всевладдя Господа — Заповідей Його. Горе віками охрещених народів: сприйняття Слова без належної святості; без визнання Його Божественного походження, отже, Божественної і священної обов’язковості Його законів; віками знаючи істини, але вважаючи їх необов’язковими, надто простими для себе, вони оприземніли й зачутливіли, стали земними й плотськими, тупішими до Богонавіянь і несприйнятливішими до Істин мудрості, аніж за первісного поганства, коли ще не впали в моління пенькам; відкинувши святість Слова і життя згідно Нього, лжехристияни відкинули й владу істин, владу Істинного над собою; захист Його, покров Його, про який в 90-му Псалмі сказано, «живущий під покровом Всевишнього під затінню Всемогутнього покоїться»; покоїтись тут означає перебувати в стані відродженості або миру, наповнення вищоблагом, заступницьким і ніби убивчим для злодухів; зачутливлені ж і заневігласені і Слово почали сприймати як людське казання, хоча всюди в Слові мовиться: так говорить Господь! та вони не йняли вже страху Божого; і досі невтямні визнати, що Слово давалося через навіяння, живим гласом Бога у внутрішньо розум пророків; вони, на пекельність собі, й подосі впевнені: Слово, лишень, збірка текстів, як сюрчать їхні богохульники; от їх і текстить, уздовж і впоперек, всеньке тисячоліття, і полегшень не передбачається; кісткам служителів кістками й учать; смерті слуг смертю й чествують; безсутнісне, мертве богослужіння нічого, крім мертвості прахом мислення, не родило й не вродить; тому й історія лиха, і життєподобіє звіринне; вони ж іноді думають — Бог їх карає і випробовує — завтішальна, з пекл навіяна, думочка! насправді ж, це велика участь: бути допущеним до викриття і зцілень Ним! Бог випробовує, коли допускає до спокушень і викриває внутрішньозло, але беззаконці й сквернителі Слова допущеними до випроб не можуть бути, оскільки, не відають смислу істин або спокручнили і осквернили їх; духовні ж битви ведуться чистою силою істин; це і є спокушеннями, про що нині майже не відомо з досві ду, бо, майже ніхто, не допускається до них; бо, майже ніхто, не встоїть; і за паде в ще гіршу зловиродь, в ще лютішу підвладність пеклам; коли в світі постане хоч дещиця тих, хто пройшли через спокушення й духовні битви — життя оновіє; поки ж, нехай вважають спокусами вибори чергового гольтіпаки чи облесливої обіцялки, бурчання в тельбі чи сверблячку в пахвині, зміни політорієнтацій чи видозміни збочень; коли духосприйнятність, двері Господні в людину, салом заросли, вся історія, науки, виховання є невіданням істинних духопричин події чи явища; непередбаченням наступного; цілковитим безсиллям перед гріхотою і довиродженням; вони, лжемудрі, здібні й здатні, лишень, обплітковувати події, описувати й обговорювати до тіпавки те, що сталося й чому не зарадиш уже, але новим горям, новим війнам, новим хворобищам, морам, виродженням, запобігти безсилі й невтямні впень; так зло керує одичавленими у неістинах, непросвітленими світлом Всевідаючого; вони все собі й людям приписують: всемудрості людській, всепідступності таких самих хитрованів, мудрагелів, підсліпуватих мудрилок; у помрачілих од знань чим дурніший, тим і мудріший; у них премудрим є кожен, хто обвішаний науковістю й авторитетністю; у просвітлених Словом Єдиномудрим визнається лиш Бог, і лиш Його настанови є життям та істиною! їм вогняність вже вписана в душі, «вимисли людські ненавиджу, Закон Твій люблю!», Пс. 118,113.
Могуть Божественного навіяння всіх наближає до Себе; але є звані, вибрані й вірні. Звані всі, що чули про Господа. Вибрані — ті, що вибрали Його закон і кому відкрилась духовна любов до Істин. Вірні — ті, хто вірить отриманому тільки від Господа, кого онебеснює Його любов і Мудрість, підносить і спрямовує, куди належить. Прообразами цього є Яків-Ізраїль, Ісак, Авраам; або Єгипет, пустеля, Ханаан; або природнє, духовне, небесне в людині. Пасхою, або виходом із Єгипту, означується початок перетворення; святкувати її — радіти перетворенню й настановленню на донебесну дорогу. Сказано у Виході 13,42 «це ніч пильнування Господові». Ніч — стан природньої людини, ще не прозрілої до видінь істинного; ніч — віра в побачене наяву й відчутне; людина така не бачить духосвіту, свого неуникного вічномайбуття: але повинна пильнувати, вдивлятися в озаріння, повчатись Істинам, виходити із злотемряви. Ніч — стан віри людства, що перекрило собі бачення небесного, але по Слову знає про нього і мусить пильнувати, хотіти його; виглядати його; в поспіху дозживати земне і наближатися до нього. Нічого заквашеного не їсти — не піддаватись пеклонавіянням, не мати нічого гнилодуховного в собі; «сім днів не повинно бути закваски в домах ваших». Вихід 12,19; бродильне, гнилісне означає лукавство, потаємні злолюбові, що загнилюють душу «хто їстиме квасне, душа та знищена буде із середовища синів Ізраїлевих, приходень то, чи природній житель землі тієї». Вихід 12,19; хто попускатиме злолюбові поїдати себе, той знищує в собі любов до Істини, вбиває духовнолюбов і стає зовнішнім як до перетворення. Приходень, іноземець означають зовнішню, ще неперетворювану людину, або землю необітованну — тіло, в якому ще не прижились духовно-небесні блага й істини; де Господь ще не має обителі. Тому чужоземцеві заборонялось їсти пасхального агнця — цим означається: зовнішня, чуттєва людина забороняє собі любов до Божественних Істин, відкидає або перекручує їх; не живе по них; облюзнірює себе і губить для вічного, де все це відкривається. Недозвіл їм їсти Пасху — те ж, що й небачення для багатьох духосвіту; щоб земноскверне не змішувалося з істинним, бо це тяжко потім і, часто неможливо, розділити. У вічності кожен такий, як утвердився тут — потаємне й гнилісне зживається муками, а не вигадками «якось там буде». Якось там не проходить. Або рабства в пеклах, або служіння благу. Із світу виноситься головне: або заквасніле зло, лукавства й брехні, покриті званням віруючого і зовнішнім благочестям, воля до зла виноситься або воля до доброслужінь: до здійснення Його волі; воля до спасіння й відродження з гиблорадостей світу; звідси виноситься: або пилососна любов до втягнення: всіх насолод, розваг, почестей, всіх нечистолюбовей (ось що означало: їсти й приносити в жертву нечистих тварин) або у вічність виноситься любов до віддавання: до принесення добрих плодів, позбавлених пеклолюбові; обрізаних первенців або чистого милосердя; плодів добра від щирості; бо первенцем, або найпершим — найголовнішим, оживотвотним — є від Любові задіяне милосердя: щирі добросужіння, чесно й віддано здійснювані обов’язки; первенцем є діла, а не мертва віра й безсилі жалі, побивання над ображеними й знедоленими, часто уявлювані під милосердям; первенцем є діла душспасіння: напоєння спраглих правдою глибинних духоістин, нагодування голодних хлібом розтлумаченого Слова, відвідини добровченням занедужених і змучених злом, нагих одягнення в одежі загальних істин, просвітлення й звільнення із темниць поневолених неправдами і пекельною брехнею: про спасіння одновірою; обрясена, ритуальна віра вже наспасала за століття. Є дві волі; воля до земного й плотського — воля привласнювати, заволодівати: все в себе, тільки собі й своїм; і воля до небесного й духовного, а, відтак, воля віддавати: ближнім, зголоднілим за істинами про спасіння, про духовне й небесне життя, зголоднілим за любов’ю до Господа й істинним братолюбством; ці дві волі є суттю людини і визначатимуть її пекельну або небесну, її погибельну або спасенну участь; і ніщо зовнішнє, ні уст покаяння, ні окроплення, ні передсмертний розпач, ні вступ у віруючі і на одрі христовизнання, не здатні змінити всих внутрішніх устремлінь, всим життям утверджених дурних волінь і звичок, всього, що в’їлося в дух і гризтиме всеньку вічність; неможливо прилюбити до небесного, коли зсередини пожирає любов до пеклонасолодняви; і так само неможливо приневолити до пеклорадостей, коли всередині вогніє небеснолюбов, що відтискає брудні насолоди себелюбові, любов до прихотей, до прислужнення й обоготворення. В любові до Господа живе Сам Господь: Він нею і захищає.
Голод тим і прекрасний, що привчає любити ближнього більш, ніж себе, — служити йому з одної любові, щиро; ділитися сокровенням, таємницями Слова, розумінням істин і діянь Істинного, як це роблять на небі. Привчає до дієвого милосердя — не тільки жебракам і сиротам, а тим, хто скніє в духовному голоді і жебрацтві; без жодного здогаду про чіткий смисл істин; без живолюбові й просвітлення; тим, хто тільки шукає чи тільки намацує дорогу до справжності; дорогу до праведності. Хто сиротинніє, маючи Слово та не люблячи жити по Ньому; не відчуває блага Божественного життєспособу; не відає Отчої любові.
«Не залишу вас сиротами; прийду до вас», Іоан XIV.18. «...ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити». Іоан XIV.19.; побачити — зрозуміти правильність життя по Слову, бо тільки істини оживлюють і перетворюють для вічножиття. Голод Господа означає пересит знаннями, облудами, неїстівним прахом у людстві й людині. Голод Господа означає: прийшовши, як і предрікалось Ним, у збезбожнений світ, Він не знайшов небесного і духовного добра в пустелі церкви: серед спустошених людей; а тільки цим добром, співрадістю милосердя, живиться від людей Господь; Він живить, а люди здатні приймати і віддавати тим, хто ближній Господу: хто в однаковому милосерді; або не приймати й не віддавати істиннодобра, а вбивати й знищувати залишки духожиття неправдами, брехнею зла, пекельними насолодами; коли Бог прийшов, щоб Слово збулося в крайніх, земних началах, Він не знайшов води живої в людській пустелі! так діялось і мовилось Господом по прообразах, для легшого сприйняття простих, плотємислих людей, що все ж перебувають у зовнішньому добрі й наділені дещицею розуміння. Кожна зовнішня людина до перетворення відмовляється вірити, що Господь її живить, наділяє небеснорадістю, яка по суті і є Життям; вірити в справжність не може, але добродіяти здатна, і так її волю змінюють: схиляють до віддачі; в напрямку до спасіння. Плотєрадості ж, або заглушають вщент, або відторгають небеснорадість доброслужіння і воля до добра вив’ядає під сонцем світу: під вогнем земних любовей; та в тіла голоді душа небесніє, знов насичується живосилою, знов посправді живе! якщо, звісно, обрізала серце — обтяла дику волю до пекельняви. Голод Господа означає, також, неприйняття світом небесної їжі, ангельських благ, до яких всі покликані, та мало гідних. Простий парадокс: відмова лизати прах вмикає небесне живлення. Щоб жити для справжнього — і цінувати його — треба навчитись радісно й непомітно вмирати.
«Дивіться ви за собою, щоб серця ваші не обтяжувалися об’їданням і пияцтвом, і клопотами житейськими, і щоб день той не спіткав вас несподівано, бо він, як сіть, найде на всіх існуючих на всьому лиці земному», повчає Господь у Луки. XXI. 34; вглибині буквального все тут означає духовні речі; об’ї дання — прихоті себелюбові, яких безліч безлічі, неправедні цілі, яких тьма тьменна; пияцтво — себеотьмарення знаннями й вигадками, що хмелять свідомість, потьмарюють дух і позбавляють мудрості; п’яний кривуляє, падає, збивається з дороги — з істин, що ведуть до Нього, якщо розуміти духовно; клопоти житейські — даремні, омертвотнюючі справи, плоди прихотей і хибнознань. День той — час осуду для кожного у вічносвіті, коли несподівано відкривається все, що ловило й піймало неправдами; існуючих на лиці земному — тих, хто покладався на свій земний розум і плани як перехитрити Всевідаючого; хто жив лицемірствами і не мислив про їх закінчення, згідно закону Воздання; хто не хотів бачити лиця Господа — Його просвітлюючої мудрості, як поступати правдиво, відкрито й щиро; по Його Законові; а не по своїх глупотах і забаганках, дурманніших самої одурі.
Неможливо уникнути сіті — вловлення пеклом — якщо не повчатися Заповіданим і не узгоджувати себе з ним. Якщо покладатись на знання, хитрощі, гроші, напівдикі «ідеали», а не на розуміння суті Заповідей, глибин призначення. Стати відкритим для Вселюбові, — добрішим, ніж народивсь — і скласти ясніше розуміння Єдиносущого. Найвища мета — підготувати себе до безсмертя. Привчити до дієвого милосердя. До життя попереду, там, де владарює зримо й животворить Єдина воля — Його Любові. І всим примітивним, лихим волінням волі Його не відмінити. На скільки наша суперечить Його, на стільки і потерпаєм; духовно пробуджений — Ізраїль, перетворений з Якова в борні з Богом; читай: Бог боровся за нього і пошкодив вміст стегна, тобто себелюбов або ж любов до суто земного — пробуджений вже вловлює і розуміє ці суперечності; і повчається уникати їх, собі на вмиротворення й непохитність.
— В теперішньому часі головне для людей у святкуванні Пасхи дотримання обрядів: освячення пасок, писанок, крашанок. А що таке Пасха в духовному розумінні?
— Святкувати Пасху, — повчатись із Слова, визнавати безсмертність Істини, яку неможливо розіпнути; всесилля Господа, який виводить із рабства чуттєвих знань, із невідання справжності про Нього; святкувати Пасху — зрікатися агресивної земнолюбові і прихотей її; «не повинно знаходитися в тебе ніщо бродильне у всьому наділі твоєму упродовж семи днів, і з м’яса, принесеного в жертву вечором у перший день, ніщо не повинно залишитись до ранку»; Второзаконня 16,4. В тебе — в тобі; бродильне — лукавство; весь наділ — всі думки й бажання; сім днів — увесь час перетворень; м’ясо, принесене в жертву вечором у перший день — добрі почуття, що мають ставати добрими ділами; вечором — у пітьмі загальної віри, в стані непрозрілості й не бачення світла Істин; у перший день — те ж, що перший день творіння; упочатку духопробудження; ніщо не повинно залишатися до ранку — до стану осяяння мудрістю від Господа; до прозрінь і відродження; аж до воскресіння. М’ясо, як і всі інші Слова прообрази, може означати, як добре, так і зле, залежно од змісту. Плоть, тобто м’ясо, означає зовнішнє, природнє: добрі почуття або їм протилежні, прихоті плотські. В даному місці йдеться про живлення духу зовнішнім добром церкви; їсти жертовне м’ясо: насичуватись духоприроднім розумінням, початковим благом усвідомлених істин, бо людина у стані Виходу, у стані первинного перетворення й звільнення від неправд і зла, тоншу благодать, або хліб духовний, сприйняти нездатна. Через родове й набуте зло, через неглибоку розкайливість прийняття вищоступенів Божественності, вищої Благодаті неможливе. Внутрішня протилежність їй заважає ввійти. Вищої — не значить захмарної; вищим або висотою, згідно небесних прообразів, означаються тонші й тонші види Любові, які дух здатний вловлювати; чим глибша перетвореність, тим тонша, внутрішня очутливленість; і, навпаки, чим дубовіша, родова й набута неперетворність, внаслідок зложиття й духовідторгнення істин, тим сильнішає зовнішня очутливленість і надлюбов до всього плотського; зачуттєвлення обпосідає, потяг до неблагих насолод вбиває тягу до благих духу радостей; єдність між ними неможлива; груба тілесність все тонке вдушує і в першій порі ніби перемагає; пагорбами означається здатність приймати духовну Любов і перебувати в ній; діяти з неї; горами — здатність приймати найвищу, або небесну, Любов, і утримуватися в ній; в цій Любові наймогутніше й живе Господь, і тому, в кінці світу, в потьмарені сонця, коли всяке благо вимерхне й братолюбов загине, Він Сам кличе в гори втікати, вгору! в чисту Любов до Нього; в стан миру або сьомого дня творіння; у того відтворення стан, який все життя треба здобувати тут — і в наближеній вічності.
http://www.litgazeta.com.ua/node/559
Продовження буде.
ID:
186137
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.04.2010 20:46:18
© дата внесення змiн: 26.02.2016 00:50:50
автор: Макієвська Наталія Є.
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво!
