Встань, Тарасе, подивися
На свою Вкраїну,
Із висоти на нас грішних
Поглянь у цю днину.
Подивися і скажи нам,
Що казав - не чули,
Не хотіли, не уміли,
Та й просто забули.
Твої думи - твої квіти
Ми не доглядали,
Не читали, не леліли
Та й не поливали.
На урочистях так любим
Похвалитись світу:
он які ми освічені,
Кобзареві діти.
Декламуєм так пафосно,
Аж мороз по шкірі
І самі лиш підглядаєм
Чи всі в то-то вірять.
А в душі ( якщо душа є)
Лиш однеє - гроші.
От душа ніяк із серцем
Стрітися й не може.
І стоїть отак понині
Розрита могила,
І немає правди в хаті,
Ні волі, ні сили!
Спи Кобзарю... Твоя слава –
Правди нашої оправа.
Підростем, прозрієм може?
Де своє, а де вороже.
А ти спи... Або ж молися!
Й на тім світі не журися.
Не усіх зманила воля,
Закула в свої окова,
Є і зрячі і чутливі,
Просять в Бога на всіх милість.
Їх підтримай, силу дай,
І в молитвах сповідай.
Не кидай свого ти слова,
Браттям рідного такого.
Не дамо тобі спочить.
Підкажи:” Як далі жить?”
Щоби мати Україну,
Одну славу, одну віру,
Одну землю, одну долю,
Одне щастя й одну волю,
Одну благість у Отця,
Аж до самого кінця!
Перебуваючи у духовнуму зрінні під час святкового мітингу біля пам’ятника Кобзарю 9 березня 2003року.
Нестримна наша біль, печаль і надія... Ми маємо навчитись вірити в себе у те найкраще, що є в усіх нас.
Було в новинах - владолюби читали Шевченкові вірші з екрану, щоб всі ж побачили, які вони "культурні". Більшість - збивались, забували як там далі і підглядали, хто куди. Ха- ха.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00