Якби словами мож було би описати,
І душу вивернути, і серце, й показати,
Що так болить всередині глибоко,
Чому не може бути легко й просто?
Чому коли кохаєш, то так добре?
І серце і душа теплом зігріта,
І жити хочеться, і все таке яскраве.
Та чому це відчуття таке коротке?
Чому озера і річки, і небо синє?
Коли ти дивишся на неї сонце сяє.
А як вона тебе тихесенько покине,
Одразу все раптово помирає.
І ти не здатний зрозуміти всього-цього,
Ти їй давав усе що міг, багато чого.
Вона всю кров із тебе мов вампір попила,
І знекровленого просто залишила.
Та кров із часом знову забурчить у жилах!
І ти забудеш як про сон страшний, про неї,
І знов прокинеться в тобі велика сила,
Але на цей раз ти вже будеш на сторожі.
