Яке жахіття вітряний неспокій,
Який приходячи, непрохано, вночі,
Як вовк-бирюк завиє одинокий,
Загасить полумя останньої свічі.
Остудить душу, в камінь перетворить,
Дощем і градом замордує бережись,
Рота заткне, коли хто заговорить,
І заламає - проти нього - не борись.
На настрої замети вмить навіє,
Він вирве стогін із скривавлених губів,
Раптом - на небі зіркою прозріє,
Поверне усе, як ти мріяв і хотів.
Перетворить він все в суцільний спокій,
Пірїною ледь торкне до сонливих вій,
Легко заснеш в задумі ти глибокій,
Переможе хоч-не-хочеш, віддайся мрій.
