Вона була організована, зібрана, навіть трішки педантична. Завжди все складалось по графіку, все в свій час, все дароване Богом, без вимагань від долі…
Але не цього разу…
«Потрібно обов’язково взяти в дорогу кросворди. І не забути б ручку!», - подумала і викреслила пункт із списку необхідних речей.
Враз пролетіла якась блискавична мрійлива думка: « А можливо саме в тому далекому сьогоднішньому потязі я буду розмовляти до ранку з цікавою людиною і ті кросворди зовсім мені не знадобляться…?»
Здивувалась своїй фантазії, посміхнулась душею і, не звертаючи уваги, пішла набивати валізу дрібними речами…
Вона все перелистувала в голові заплановані події і впевнено бігла по перону до свого 19 вагону…
Брутальний чоловік на верхній полиці вже з вечора спав, не подаючи жодної надії на можливість взяти участь в суспільному спілкуванні. Жінка навпроти виглядала стомленою, без бажання на будь-які рухи…
А вона все дико дивилась у вікно!!! Спокійність її навіть трішки дратувала… Стукіт потягу пестив мрії, зачарованість красою природи з’являлась з кожним кілометром подорожі.
-«Усім доброго вечора!»,- ледь прошепотів впевнений голос.
Чоловік стояв біля дверей і вже починав прокрадатися на ту пусту поличку… Не встигши почути відповідь, він знову вдягнув навушники і відокремився від оточуючих.
«А це мабуть і є моя ранкова фантазія про щедрого співрозмовника»,- подумала вона і враз засміялась про себе. "Ох, я ж собі і вибрала балакучого! Пощастило ж!" Іронія розвеселила її настрій, вона відволіклась від чарівного обрію за вінком і вирішила перекусити.
-«Пригощайтесь»
-«Я ситий»,- грубувато прошепотіли його вуста.
«Дивно! Азарт? Ніколи за собою такого не помічала»,-пролетіла думка в її голові.
-"То може пограємо в карти?"
"Навіщо я це взагалі спитала? Я ненавиджу карти, та і він, напевно, занадто серйозний для таких іграшок?" Якісь дивні протиріччя з’являлись…
-«Залюбки», - всміхаючись сказав загадковий чоловік…
З часом розмова набирало оберти, карти зникли, теми перемішувались, як в калейдоскопі і не встигали закарбуватися в пам’яті...
-«Ну, благаю, прочитай мені ще своїх віршів! я в них бачу віддзеркалення свого стану. Читай, читай, бо в мене і крила починають рости з кожним твоїм реченням, з кожним словом»,- лагідно говорив він.
Ніч заздрила їхній зацікавленості один до одного.
Єдність мислення, жага до життя, несподіваність знайденого дива…
Проминув день, рік, життя…
Здавалося, ніби кохання нічого не в змозі зруйнувати…
Але ті 12 років…
12 років різниці у віці…
Чомусь несподівано вбило кохання…
Ніби вітром рознесло хмаринку…
в частном случае - согласен.. Такое наверное случается. Хотя если рассмотреть ситуацию глубже (т.е. выйти за рамки красивой лирики и сказки) - то дело - даже в частном случае - не в разнице возрастов. Возраст сам по себе ничего не значит. Существует несовместимость другого свойства.
Я є я. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вік нідочого! згодна , просто іноді зовсім сумно чути розповіді, які могли б бути отими казками, лірикою,... та доля все знає, все змінює і доповнює!!!
Але ті 12 років…
12 років різниці у віці…
Чомусь несподівано вбило кохання…
думаете, что это действительно преграда?
Я є я. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я впевненна, що це не приграда!
просто в цьому випадку вони розійшлись саме із-за цієї причини.
не маю права аналізувати чужі долі... чомусь так сталось!
За любовь 
