Тиша і сутінки тут понад прірвою,
Чорна, холодна вода.
Листя шепоче мелодію зірвану,
Плине моя хода.
Ліс зачарований стрінув із посміхом:
Знову блукаєш, юнак?
Не відповів, тільки словом і посохом
Я зробив перший знак.
Руни світилися від незворотності,
Згасли вогні в містах.
І десь на краю самому свідомості
Я переміг свій страх.
Не сперечалися хмари із зорями,
Місяць на спину сів.
Кров закипіла вогнем крематоріїв,
Там, де пір’їнок спів.
Тиша і сутінки тут понад прірвою,
Чорна, холодна вода.
Рану омию у плесі застиглому
І повернусь назад.
Темний вівтар,
місяць з-за хмар,
Як провідник-паламар.
Стежка і пил
Стертих вітрил,
І колись цілих крил...
>
