Ось батько мій затужив,
чогось минуле заворушив
І погляд став такий сумний.
Сидить з людьми. А як самий.
Слова доброго чекає.
Чи мало слів таких лунає?
Я його люблю, він мій рідненький.
Хоча веде себе, мов той маленький.
Батьків можна зрозуміти,
Повиростали їхні діти.
Живуть так, як самі хочуть,
Над їх порадами регочуть.
Себе розумними вважають,
Батьків своїх чомусь навчають.
А те. Що прожили вони життя,
Їм краще знати це буття,
Це діти вже позабували,
І далі вже по прямували.
