...А в дитинстві ти мала уявного друга?
Я мав. Тому й питаю, щоб не почути сміху.
Відчуваєш, як літо тане - брудна наруга,
ти мовчиш, я прокурю останню втіху.
А що мене може тішити в цьому пеклі?
(не враховуючи твоїх очей і дзвінків).
Від власних питань знову руки теплі-
все, як треба і небо до всіх чортів!!!
Слухай,ти єдина бажаєш мене змінити,
уяви, якщо б я цього й сам бажав!
Зранку йду і очима сміються діти,
перекручую сценки з старих вистав.
Я люблю дітей за уявних друзів-
а це значить людське не зогнило.
Моя святість постійно в якійсь напрузі-
це я зараз говорю про тіло...
Ти просила,сміялась, кудись зникала,
я лякав тебе, щоб забути.
Пам"ятаєш зізнання,прощань немало
і дитинство до стін прикуте?
Я в уявного друга цілився капцями-
уяви, це так сумно й цікаво..
Ще книжками, словами,залізними тацями -
ти так смачно готуєш каву!
Але я не про це-
розкажу про крилату акулу
або краще забудь все,
що тільки-но тут почула!
