Й ти прийдеш-кароокий і п’яний,
А я скажу, що вже давно з іншим.
Тут ти падаєш, мов дерев’яний…
Розумієш, що крити, все ж, нічим.
І в тобі забракує сили,
Я зійду на пусті прощання,
Мені вірили і не просили,
Щоб я була комусь остання.
Я старатимусь вимкнути душі,
Ти б’єш стіни й кричиш нестерпно.
Нам ніколи не бачити суші,
В морі зрад ми втопаємо певно.
Ти течеш ще по моїх венах,
Так палає під ребрами, зліва.
Осінь бачу у ближніх кленах
І кажу навіть те, що не сміла.
Я хапалась за твою шаленість,
А тепер я серйозна і вперта.
Ти давно вбив у мені буденність,
Пам’ятаєш- губа роздерта?...
Й ти підеш-кароокий і п’яний,
Дико жаль мені-я ж давно з іншим.
Він нудний,несуттєвий, поганий.
Ти ж був рідний-і крити, все ж, нічим…