Стоять замріяно дуби,
Стоять і верби над рікою,
І звуть, і кличуть «Йди сюди»,
І ваблять тою красотою.
Та чим вони такі чарівні,
Чому такими вже зросли?
Чи їх минали, може, злидні,
Чи їх негоди не знайшли?
Стоять собі в весняну пору,
Замріяні, веселі, чарівні,
І мріють про весняну тиху воду,
І що прийдеш і ти сюди.
Коли прийдеш, вони зрадіють
І гіллям своїм обіймуть,
Розкажуть тихо казку-мрію,
У світ чарівний заведуть.
А там добро і щастя щире,
Там вічні істини прості,
Життя там завжди мирне
І всі думки такі легкі.
Так просто там і легко
І все чудове, чарівне
І все там завжди справедливо,
І все таке там дивовижне,
І добрі люди, хоч й чужі.
І слухав би ту казку вічно,
Та не забудеш ти про все.
І вже прийде пора осіння,
Пора для праці і турбот,
Усі дерева скинуть листя,
І прийде вічний час робот.
І тут закінчиться той рай,
Все те, в що закохався ти,
Усе, і всьому прийде край,
А ти чекай весни…………
Вона прийде, лиш потерпи,
І знов її побачиш ти.
І знов ріка тобі зрадіє,
І знов полинеш ти у мрію,
У мрію ясну і красну,
І знову в тебе буде рай.
Та всьому є свій час. Чекай.
ID:
218153
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.10.2010 19:51:00
© дата внесення змiн: 25.10.2010 19:51:00
автор: natyska
Вкажіть причину вашої скарги
|
