Гармонія білого, тиша напружених струн,
Коли вже нема що додать і нема що відняти,
Неспокій покірного слОва − на зрошений грунт
Німою сльозою питань в самотині кімнати.
Пригнічення величі ради забав глупотИ,
Наріжне каміння − як камінь мого спотикання,
Заманливо пестячи око, збудивши думки,
Укотре розп'ято чекає прозріння-зізнання.
Ти − справжня довершеність, Альфа й Омега думок,
Причина і наслідок слів, усвідомлених раптом,
Завчасно приречена знову прийняти рядок
В незайманість, чи й поготів − буть роздерта на клапті.
Ти вкрай досконалий сирець − багатьом, далебі,
Рости і долать пирію невгамовну доречність...
Я слухаю душу дерев, що жива у тобі,
Утупившись мудро в твою однорідну статечність.
Я слухаю душу дерев,що жива у тобі,
Утупившись мудро в твою однорідну статечність.ID: 2Ларисо, отаке незвично сказати про звичайний листок паперу. Листок, як жива істота: з своїми думками, переживаннями...Гарний образ Молодець.
Лариса Іллюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
