Прийде той час -
ти станеш мені рідним,
і я навчусь
читати твою душу,
відчую кожну думку
без прикрас -
тебе полюблю знов...
Себе примушу
забути біль минулих битв
і зрозуміти -
ми обіцяли перед Богом,
в нас є діти!..
Прийде той час -
ти станеш мені рідним:
на двох - одна душа
і тінь одна.
Прийде той час -
волосся стане срібним -
його покриє
сивини роса.
А що робити зараз?
Як нам жити?
Собі не зрадити
й усе-таки любити?
Ми й наче разом -
нас рука незрима
з'єднала узами
безсмертними й святими...
Але твоя душа
десь так далеко
летить,
немов до вирію лелека.
А я свої піщані
тихі замки
будую, теж виходячи за рамки, -
бо ти мене не бачиш
в тому амплуа,
яке для себе
обираю я сама...
То як нам жити,
як не розійтися,
коли життя до цього
нас веде?
І душі начебто
переплелися,
але й не злилися у щось одне -
святе...
Як зустрічати
наші тихі ранки
і проживати
небуденні дні,
і пити каву ввечері
на ганку,
якщо немає спокою
в душі...
