Холоне кавою зігріта чажка...
Долоні терпнуть...
Я уся тремчу.
В душі до болю гидко і нестерпно
чогось чекати...
Сльози з кришталю
(вже не солоні - просто камінці)
котилися обличчям,
падаючи в тишу,
дзвеніли, доторкнувшись до землі,
і розбивалися на друзки крижані.
Я впаду на коліна -
їх усіх зберу.
Я не дозволю потоптати свою душу.
Я - не дитина...
Сльози з кришталю
Мені подарував ти.
Я примушу
себе забути слабину свою,
зберу в кулак розбиту цю фігурку,
тремтливими руками знов складу її
й віддам тобі,
назвавши подарунком.
І ти приймеш чудовий цей пакунок,
зірвеш стрічки,
порвеш увесь папір -
ось кришталева пляшечка
і в ній предивний трунок -
це талі сльози:
лиш вода і біль.