А в мене все добре і ладно,
По іншому й бути не може,
А Ти все сприймаєш так складно,
Що зовсім на Тебе не схоже.
А Ти безпричинно ревнуєш,
Сьогоднішнє вже не минуле,
В словах неприємності чуєш
І будиш тривоги заснулі.
Невже Ти той вечір забула, -
Я в розпачі крику німого,
А Ти мене зовсім не чула,
Лиш прагнула швидше до нього.
Пішла, а я наче в пустелі
Шукав все Твої підвіконня
І в нашій З Тобою постелі
Не міг вгамувати безсоння.
Впадаючи в розпач агоній,
Ловив Твої крапки з ефіру,
Як зранений звір у загоні
Собі видавався я звіром.
Та час наші рани лікує,
Поволі вертаються сили,
Сліпий прозріває і чує,
Немилий стає комусь милим.
Я знову любов’ю зігрітий,
Відроджений, в мене все ладно,
Я вмію без Тебе радіти,
Не треба сприймати все складно.
Вернулась, а я все не вірю,
Нам Бог визначає всі кроки,
Несли трьох пудову ми гирю
Всіх зрад наших довгих сім років.
Пробач, та на все є причина,
І я в небесах не літаю,
Я вірний і справжній мужчина
І просто своїх не кидаю.
kalush відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Я й сам наче півжиття прожив, творячи його. Кілька хвилин, а скільки спогадів.
З наступаючими святами. Ти дуже таланлвитий поет
Мені приємне спілкування з Тобою.