Стиха падають пухкі сніжинки
На мерзлоту моєї зболеної душі,
Ростуть цілі гори білих снігів,
Так і неторканих ще ніким.
Та я дуже хочу, щоб ти припав
Своїми теплими губами до них
І розтопив той вічний холод їх,
І мерзлоту наших минулих років.
Нехай потечуть гарячі ріки,
Наперекір думам чужим, злим
І ми забудемо той період,
Коли холод обійняв груди мої,
І серце скляним від нього стало,
І душа закам`яніла супротив волі
Та я про тебе вчасно згадала,
Бо ти давно вийшов з тої неволі.
Стиха падають пухкі сніжинки,
Мороз скував всі води земні,
А на душі тепло від вуст палких
І від тієї любові, що в серці кипить.
