Кочового не маю коріння
Та домівку міняла не раз.
То ж в самісінькій фазі цвітіння
Занесло мене аж за Кавказ.
До литок опустила спідницю,
Під рукав заховала плече,
Зажила, як на Сході годиться
І сумління мене не пече.
Я на думці себе упіймала:
Пізнаю, хто - вірмен, хто - грузин,
Відтепер мені звичними стали
Павичі, фейхоа, розмарин.
З апетитом вживаю мацоні,
Лавашем називаю коржі,
Перемазала хною долоні,
Оглядаюсь на оклик: - Баджі!
Поважають дорослі і діти,
Наче все, як годиться роблю...
Але погляд гарячий джигіта
З задоволенням завжди ловлю.
* - звернення до жінки (в перекладі з азербайджанської - сестра)
Краї, де ми були , нам не забуть ніколи
Хай час зриває пелюстки років.
Вони зринають в снах і мають запах, колір,
І пахне молодістю нам від їхь пісків...
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ау, добрий день! Ми так і не дали цього разу Ваш вірш у квітневий номер(я щось не знайшов Ваші вірші був, видно, закрутився.)Ми номер не видали, бо я сняв через не дуже якісні тести) Що у Вас наступне з цієї серіїї - надішліть - зараз ще вставимо у номер! Дякую З пов.Євг.Юхниця
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00