ПАМ’ЯТНИК ДО БЛАЗНІВ...
Стою на постаменті, геть не схожий
На того, з кого ви мене зліпили.
А ви приходите, волаючи: “О, Боже,
Ти – світоч націй. Дай натхнення й сили!”
Я б дав, якби у темних тоннах бронзи
Закралася хоч крапля тих емоцій,
Які збирав поет, ходивши босим,
У полі, на тринадцятому році.
Ще у землі краплинами металу
Я й думати не міг, що так складеться.
Дістали, зплавили, представили загалу,
Дітей зігнавши. Так у вас ведеться...
Подякуйте творінню із металу,
Що я стою, терплю фальшиві оди.
Одне прохання: витирайте сало,
Коли торкаєтесь і кажете: “З народом”.
Питаю вас: були ви на могилі
Хоч раз у нього, ставши на коліно?
Ви всі, коли людей багато, – милі,
У груди б’єте: Слава Україні!
Ви вивчили слова і, ставши разом,
Співаєте "Не вмерла..." на бенкетах.
Я ж, пам’ятник, мовчу. Лиш час від часу
Болить мені за бідного поета...
