Він ще ніколи не запливав так далеко. Чому він це зробив? Сендел не знав. Щось його гнало вперед. А можливо він просто скучив за морем, бо останні тижні вони з Кацутакі провели в горах, навіть не озираючись в бік океану.
Коли Джон, нарешті, торкнувся ногами піску, все його тіло тремтіло. Давався взнаки ще й вчорашній поєдинок з Кацутакі.
Він зробив кілька важких кроків, вийшов з води, і з берега на нього накотились інші хвилі. Хвилі небезпеки, ненависті і відчаю…
– Погляньте! Наш сліпий вміє плавати!
Їх було багато. Скільки?…
– Так і заблукати можна! Га?
– Або й втопитись! Ти тонути вмієш, сліпий?
Сендел нерухомо стояв на мокрому піску і важко дихав. Його тіло все ще дрібно тряслось, ніздрі широко роздувались хапаючи повітря, голова повільно оберталась то в один, то в інший бік.
– Тепер ти нікуди не сховаєшся під цим яскравим сонцем! Тепер тебе нічого не врятує!
Хтось жбурнув у нього жменю піску, але Джон не ворухнувся.
Це голос негра. Сендел пам’ятав деякі з цих голосів. Тепер їх було більше. Шестеро.
– Досить! Ви тільки допомагаєте йому! – цього голосу Джон не знав, але відчув, що його власник головний серед них і, мабуть, найнебезпечніший.
Знову хтось пожбурив у нього пісок і тоді вони кинулись на нього всі відразу.
З усіх сторін посипались удари. Невмілі, неточні, не такі, якими бив Кацутакі. Але жорстокі і відчайдушні. Сендел відбив кілька ударів, штовхнув когось і вирвався з кільця.
– Стривайте! Я готовий вас вислухати. Я навіть…
Йому не дали договорити.
– Пішов ти!
– Все одно здохнеш!
– Вбити сліпого!
Вони знову обступили його. Сендел розслабився, намагаючись стабілізувати дихання, зосередився.
Ось вони! Він бачить їх!
Цей – високий і сильний. Від цього – стійкий запах якогось курива. Третій увесь час торкається його своїми довгими патлами. Могутній і спітнілий негр – позаду. Ще хтось дихає пивом йому в обличчя. І останній – малий і вертлявий, який особливо і не пхається в бійку. Так, їх шестеро.
І всі вони чомусь хочуть його смерті.
Несподівано для себе Джон Сендел раптом засміявся. Від цього сміху мурашки побігли по тілу у всіх шістьох. І не врятувало від цього навіть пекуче тропічне сонце.
Вони кинулись на нього з усіх боків. Сендел пірнув під чиюсь руку, зіштовхнув двох між собою, збив з ніг третього і знову вирвався з кола.
– Я не хочу… нікого… калічити!
Але вони бачили, як важко він дихає. І як близько стоїть!
З ревом вперед! За що вони йому мстять?
Джон підняв руки, які налились свинцем і гуділи, рушив назустріч.
Досить!
Хтось покотився у воду. Хтось впав на коліна і вирвав. Сендел відчув кров на своїх руках. Він пропустив кілька ударів, але його тіло боліло зовсім не від них.
Ще хтось схопив його за шию і отримав страшний удар в обличчя. Джон раптом відчув, що цим людям вже доводилося вбивати. Їх важко злякати і зупинити.
– Стійте! – знову цей голос. – Хапайте дошки! Товчіть його дошками!
“Дошки? Які ще дошки!”
Всі раптом розбіглися і за мить з’явилися знову. Сендел затравлено відступив до води.
Щось важко засвистіло, розсікаючи повітря. За ним ще і ще. Джон нагнувся, підстрибнув, припав до землі, відкотився, знову здійнявся в повітря і вдарив найближчого. Якийсь предмет упав біля нього і Сендел, торкнувшись його рукою, відчув поліровану поверхню.
“Дошка для серфінгу. Вони, значить, серфери, щоб їм біс!”
Із здивуванням Джон відчув, як вправно вони орудують такими широкими й незграбними предметами.
Він ледве встигав уникати ударів, дошки були всюди. Рвонувшись вбік, вдарив навздогін, розтрощивши одну з них. Хтось вилаявся. Інша дошка збила Сендела з ніг. Він котився по піску; дошки клювали землю за ним навздогін.
Серфери били тільки ребром, знаючи, що дошки ламаються. Кілька ударів він відбив, наступний в живіт зігнув Джона пополам. Він розбив дошку ліктем і зробив переворот вперед. Випростався і повернувся до своїх ворогів зі злою усмішкою на вустах, хитаючись від втоми.
Відбив ще одну дошку, ухилився від другої. Третя з розгону вдарила його ззаду в потилицю. Сендел провалився у темряву, значно глибшу за ту, в якій перебував увесь цей час…
Він вже не встиг відчути, як за мить на серферів вихором налетів Кацутакі, ламаючи ребра і провалюючи голови…
