Пускає Місто диких псів ліхтарними очима,
жене по сліду зойк авто од лязку ланцюгів,
а понад нами зорі п"ють в небес аквамарині,
дебют, що долу з вікон льє феєрію вогнів.
Навіщо вулиць ґрунт шорсткий утечею німою
турбую з кожною своєю виставою про ніч,
коли стискає стін потік бетонною рукою
жертовне коло на вогнях мільйонних городищ?
Ось виглядає в мене тінь будинку із-за рогу,
куди стрибаю у плащі переляку свого,
переглядаю ззаду двір, обдумую дорогу,
і вікна, приспані теплом, цураються цього.
Це божевілля-звичний час, коли за нею знову
женусь подвір"ями у дні зіркового вогню,
чиєю сукнею вночі багряниться наново
покладене на дзвінкий лад небесне авеню.
Тепер отдихався і от, зупинений собою,
спокійно можу все складне, що зверху, пояснить...
Мене Богиня вдаль жене, роздягнена тугою.
Богиня - Музика, що в ній обожнюю горіть...
дуже вишукані метафори, незбагненно красиві образи мелоійні і чуттєві...
"чиєю сукнею вночі багряниться наново
покладене на дзвінкий лад небесне авеню."
Невідомий Автор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
