Останній, про кого згадаю у творі,
Іван Гайвазовський, «у моря співак».
Ще хлопцем вугіллям малює надворі,
Батьки не вгамують дитину ніяк.
Сусід репетує за чорні ворота,
А міста начальник у цім фахівець:
«Талант неймовірний! Про гроші турботу
Візьму я на себе. Ти вчись, молодець!»
Навчання в гімназії швидко завершив,
В тринадцять поїхав навчатись у ВУЗ.
А там сподівання усі перевершив,
Не сотні у хлопця, а тисячі муз!
Іван – академік п’яти академій,
Що так геніально марини писав.
Володар і звань, нагороди і премій –
Зухвалим не був і образи не знав!
На фронті кохання з’явилась дружина -
Красуня-англійка: і розум і стан.
Митець в Феодосії пише марини,
Запрошень високих приймати не став.
Та Юлія прагнула світського буту,
Забравши дочок (їх чотири всього),
Лиша Феодосію богом забуту,
Рушає в Одесу шукати свого.
Тоді Айвазовський женився удруге.
Саркізова Анна. Вірменка. Вдова.
І муза, і радник, і вірна подруга –
В багаття натхнення кидає дрова.
Любив мариніст і своє рідне місто,
Для нього багато добра він зробив.
Життя пов’язалося з морем так тісно,
Зв'язок тільки разом з життям припинив.
Налагодив порт, кораблів просування,
Дорогу залізну туди мимохідь,
Музей і ліцей, навіть книгочитання.
Багато чи мало? – самі посудіть!
Проблема води розв’язалась назавжди
(По склянці в добу видавалося там).
Щоб люди не вмерли од голоду й жажди,
Протяг водогін, що назвали фонтан.
І знов наше місто-легенда розквітло:
Будують, торгують і дружно живуть.
Пошана Івану, і вдячність, і світло,
І громадянином почесним зовуть.
І, щоб відповідний дарунок зробити,
І доброго генія виділить так,
Рішили, що пам’ятник будуть зводити –
Любові, подяки і вічності знак!
Оскільки Іван дуже скромна натура,
Приймать не збирався почесних вітань,
Фонтан той – дружини Івана фігура,
Тож пам’ятник Анні – його вподобань!
На склепі вірменська. А там на камінні:
«Народжений смертним лишив по собі
Безсмертную пам'ять». Добро та уміння
В маринах дарує мені і тобі.
***
P.S. Не буду увагою я зловживати,
На цім і завЕршу, або завершУ.
Та досить у місті своїм нудьгувати,
Рушайте до Криму, я дуже прошу!
Цей твір зазіхати на правду не буде,
Та мінімум істина є тут одна:
Читайте і знайте про те, добрі люди,
Що нам Феодосія Богом дана!
Был однажды в Федосии в июле в жару
захватил с собой много спирта и народ перепил пришлось ночью ехать в Одессу когда гостеприимный хозяин потребовал объяснений зачем мы прехали но днем успели побывать на море очень здорово
мой дедушка в гражданскую уходил с остатками Белой армии на Константинополь