Розімкну свої пальці стальні,
Відведу пусті очі в пітьму,
Заберу спраглі ночі та дні,
Тінь твою із собою візьму.
Я тебе, мов скажений кохав,
Марив вдень і вночі шаленів,
Кожну думку твою я вже знав,
Більше кисню тебе я хотів.
Невгамовною пристрасть була,
Зупинити себе я не вмів,
Крадькома ти від мене пішла,
Не сказавши і декількох слів.
Я шукав тебе лютий, мов вовк,
Нападав на сліди запашні,
А побачивши, зблідло замовк,
Бо відчув-не кохаєш вже, ні.
Я добився б тебе, якби міг,
Аби смутку мого не пізнала,
Але мозок осяло : « Гріх»!
Ти своє вже давно відкохала…
«Двічі в воду одну не ввійти, -
Переконливо вела ти мову, -
Якщо любиш мене-відпусти,
І когось покохай собі знову!»…
Есмунт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А чому ні? Це запитання чую вдруге і все продовжую дивуватись. Існують вірші і від котячого "Я" і від "Я" неживої природи, це нормально. Наприклад, В.С.Висоцький "Я Як-истребитель", "Песня микрофона" іт.д. і т.п. На то вона й творчість. Дякую, що читали
сильно!
спасибі
