Наш час тяжкий, новий, мінливий.
Від нього серце нездорове.
Я кожний ранок, що є сили.
Молюсь за день перед порогом.
Стає вільніше від любові,
від віри в щастя невловиме.
І від знання, що після бою
твоя душа до мене лине.
Мені не треба подарунків,
твоїх красивих, ніжних слів,
лишень би щирі поцілунки
і радість світлих, добрих снів.
Волію бути завжди поряд,
в невдачах, в радості, в біді.
Розлука наша то є горе,
що найстрашніше у житті.
Я пробачаю щохвилини,
всі ті образи, що печуть.
Забути тяжко як єдиний,
ламав мою дитячу суть.
Сама не раз обманом грішним,
забрала впевненість твою,
Та хай завжди та думка тішить.
що я тобою лиш живу.
Казати можна, що завгодно,
шукати виправдань, прикрас.
Та гру дешеву і холодну
створили люди не для нас.
Твоїм думкам не господиня,
я хочу правду донести.
Моє кохання – море синє.
Бурхливе, чисте, назавжди.
