Скількох розп’ятих розп’яла війна?
Скількох ще розіпнуть печалі й болі?!
Скількох людей не пощадить життя?!
Стількох, що й страшно стане поневолі…
І поневолі виникатимуть питання,
І сльози будуть рватись із глибин, -
Для чого людству вся премудрість знання,
Як ми не в змозі захистить хатину,
В якій зростали ще малим дитям,
Де матір нам співала пісню колискову;
Той острів, де проходила весна,
І де ми вчили мову калинову?
І наче вільні, вільно не літаєм!
Й живем своїм, та не своїм життям!
Так легко зовсім крила опускаєм,
Забувшись… Знов стаємо ми рабами...
7 серпня 2010 р.
