Гостював Іван у кума, час вже йшов до ночі,
Були вони з кумом до розмов охочі.
Спохватився, що вже пізно, треба йти додому,
Та від чарки і від співу відчув млосну втому.
Рідний хутір недалеко, та чвалати трохи,
От і вирішив йти лісом, ледве несли ноги.
«Хоч і пізня вже година, я ж не із лякливих,
Та й немає в нашім лісі хижаків жахливих!».
Йде, мугикає щось стиха, раптом бачить:
На стежині хтось стоїть до лиха!
Вигинає спину, лапи простягає,
Льодяним, нелюдським страхом Івана проймає!
Вже затерпли руки й ноги, змокла одежина,
Та стовбичить біля нього та лиха тварина!
Невідома чупакабра чи химерна мавка?
Ще й якась така на носі страхітлива вавка!
Тільки зробить крок Іванко, те за ним ступає,
Ще й неначе морду звіра й очі вовка має!
Вже Іванко отетерів, пропала відвага,
«А що як воно не одне, а ціла ватага?»
Так Іванко налякався, пересохло в горлі,
А що, як воно захоче Йванової крові?
Так стояв Іван дивився, що робить не знає,
Та тварюка чудернацька й кроку не ступає!
Як на голову йому, впаде щось із вершку,
І потворі, і Івану дасть у головешку!
«Тьху, - Іванко засміявся, -тіні я злякався,
якби не та добра шишка, до ранку б боявся!»
хах)
другий стовпчик підкреслює українську вдачу - "Тьху... Шо там страшного! Я хіба не козак!" - подумав Іван на підпитку.
Як кажуть - п'яному море по коліна. А Іванові, окрім моря, ще й ліс, напевно.
Є у мене такий сусід.
Вікторія Гончарова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую!
